Впродовж останніх кількох років Кузьменко служив за контрактом у складі одного з підрозділів Сил спеціальних операцій.
Сержантові Дмитру Павловичу Кузьменку з позивним “Кузя” було 29 років. Народився і жив він у селі Райки Бердичівського району Житомирської області, передають Патріоти України.
“Боятися треба не смерті, а пустого життя”. Це – останній запис на сторінці спецпризначенця Дмитра Кузьменка. За два тижні, 13 травня, після розміщення запису, проілюстрованого фото з роботою бійців ССО, Дмитро загине.
Офіційно – не в бою, а під час навчань. За трагічних обставин – потонув під час десантування у воду у ході планових навчань у Донецькій області.
Впродовж останніх кількох років Кузьменко служив за контрактом у складі одного з підрозділів Сил спеціальних операцій.
“Цей хлопець просто робив свою роботу та став героєм ще до того, як це стало модним. Про нього не знімали кіно і не писали книжки, йому просто пощастило бути українцем і не в самий зручний для цього момент. Справжнім, безкомпромісним, прикладом для багатьох! Дмитрик Кузьменко, наш знайомий, друг і козак, в якому текла кров найславетніших предків! Я гордий, що знав його!” – написав, дізнавшись про трагедію, товариш Дмитра Андрій Нестеренко.
Принциповість та загострене почуття справедливості – ці риси знайомі Дмитра Кузьменка називають ключовими у його характері. І саме вони привели його до війська.
“Людина-граніт! Відповідальний, принциповий і безкомпромісний, що торкалося совісті та закривання очей… Після ВУЗу пішов працювати в колонію, чи то конвоїром, чи то наглядачем, але там точно треба бути сліпим, а він так не зміг. Покинув те діло і почав свій шлях у спецпризначенці, тернистий, важкий і абсолютно своїми силами!” – розповів Андрій Нестеренко.
Ця принциповість супроводжувала Дмитра у всьому. За всі роки навчання у ВУЗі він жодного разу не заплатив за жоден іспит. Вчився сам, без допомоги батьків. Андрій Нестеренко пригадує: одного разу Дмитро прохопився у розмові про те, що йому запропонували шикарну посаду у Генштабі – за хабар. Він відмовився.
Всі, хто бодай ненадовго перетиналися з Дмитром, відзначали також його надзвичайну скромність.
“Дімка! Ти трагічно загинув, скромно, бо ти і був скромний і освічений юрист, тихий, але дуже хороший вовк ССО… Коли Олександра Каладжиєва у “Ведмедів” заварила солянку і ти прийшов їсти, я знала, що тебе контузило. Ви тільки прийшли. І я запитала: “Тебе нудить? Голова крутиться?”. А ти скромно відповів: “Трошки”. Діма, ми пам’ятатимемо тебе, і Супрігана, і всіх. Ми не попрощались. Ми всі зустрінемося. Тримайте небо там, ви кращі вовки ССО, ті, з ким не потрібно багато говорити, але за тим “Трошки ” стоїть сталь, благородність і життя”, – згадує Адріана Сусак, колишня розвідниця батальйону “Айдар”.
За роки служби Дмитро не раз виконував небезпечні завдання. Не раз ризикував життям. Але доля розпорядилася так, що загинув він на навчаннях, здійснюючи десантування у воду. Того ж дня, 13 травня 2020 року, за таких же обставин загинув ще один спецпризначенець – майор Андрій Супріган.
І нехай обидва загинули не на полі бою – побратими воїнів вважають: ці смерті – не марні. Вони допоможуть зберегти інші життя.
“Це була його робота, яку він обожнював, ризики оправдані, його загибель не марна! Коли настане час і буде справжня операція, то завдяки його смерті не станеться помилок, які призведуть до провалу! А в той момент на кону може стояти значно більше життів. Не важливо, чий це прорахунок, важливо, щоб він був вписаний в книжки!” – каже Андрій Нестеренко.
“Обладунки воїна завжди важчі, ніж нашийник раба”, “Лиш вогонь в наших серцях змушує нас рухатися”, – так писав Дмитро Кузьменко на своїй сторінці у Facebook. Так він жив. Так і загинув. Як воїн. Постійно наближаючи майбутню перемогу України у війні кожною секундою свого короткого, але сповненого мужності та доблесті життя.
Волонтери та побратими Дмитра просять всіх, хто має бажання та можливість, підтримати його родину. Зробити це можна за реквізитами:
4731 2191 1084 9985 Кузьменко Павло Анатолійович.
Кому не потрібно оновлювати дані в ТЦК в Україні у 2024 році