facebook

Перед весіллям свекруха, Валентина Іванівна, нам оголосила, що вони з чоловіком переїжджають жити до матері в село

Перед весіллям свекруха, Валентина Іванівна, нам оголосила, що вони з чоловіком переїжджають жити до матері в село, а нам в місті залишають трикімнатну квартиру. Ми прожили в ній 20 років, а тепер мама чоловіка повернулася і встановлює свої правила. Ми стали чужими у власному домі

Мені дуже пощастило, адже разом з чудовим чоловіком я отримала ще й гарну квартиру. Ми з Ігорем спокійно жили двадцять років, ніхто нікому не заважав, але нещодавно все змінилося і тепер я не знаю, що робити.

Перед весіллям свекруха, Валентина Іванівна, нам оголосила, що вони з чоловіком переїжджають жити до матері в село, а нам в місті залишають «у вічне користування» трикімнатну квартиру. Як це було чудово – окремо від усіх починати будувати свою сім’ю. Свекруха з квартири не виписувалася і на нас не переоформляла. Нас з чоловіком це не бентежило, адже мій чоловік – єдиний син.

Ми намагалися часто приїжджати з дітьми в село, працювали там завжди, допомагали свекрам з сіном і господарством. Садили городи, варили малинове варення, косили траву, все це було нам тільки в задоволення. З свекрухою і свекром у нас були прекрасні відносини. Вони нас і онуків теж дуже любили, ми везли в місто домашні продукти, а двоє наших хлопців все літо гостювали у бабусі з дідусем і були для них головними помічниками.

У міській квартирі я була повноправною господинею, всюди встановлено мій порядок, якого дотримуються всі мої чоловіки. Я з закритими очима знаю, де що у мене лежить. Але все змінилося в один день, коли в нашій квартирі з’явилася законна власниця. Спочатку вона збиралася так і жити в селі і всіляко нас переконувала, що в задушливе і брудне місто не хоче, просила тільки нас частіше приїжджати до неї. Ми так і робили.

Але, коли не стало її чоловіка, Валентина Іванівна змінила свою думку. Вранці вона сказала по телефону, що переїжджає до нас в місто, без чоловіка в селі жити стало незручно і моторошно. І ось в квартирі дві господині зі своїми правилами і уявленнями. Ми потіснилися і звільнили кімнату для Валентини Іванівни, але це не найгірше. Свекруха відразу відновила себе на правах господині у повному обсязі. На кухні була зроблена перестановка, мене, дорослу жінку, свекруха почала вчити всьому, як пекти млинці, чистити плиту, чим годувати чоловіка, що прати в машинці, а що ні і т. д.

Вона навіть затіяла ремонт на кухні, їй не подобаються наші шпалери та меблі. Я вже не витримую все це. Я стримую себе, але не знаю чи надовго мене вистачить. Одного разу я намагалася протистояти змінам в квартирі, на що мені було запропоновано виїхати в сільський будинок, вона там пожила, тепер хоче в своїй квартирі пожити. Ігор навіть вхопився за цю ідею, зупинило те, що там немає роботи, а жити лише своїм господарством не вийде.

Якщо продати будинок, то навіть на малесеньку квартирку не вистачить. Зараз я дуже шкодую, що за всі ці роки ми не накопичили грошей на свою квартиру, а витрачали все. Тепер би не тіснилися всі разом, пристосовуючись один до одного. Я розумію, що жодних прав на квартиру ми не маємо, адже власником квартири була і є свекруха. Що робити в такій ситуації, як правильно поступити, щоб до кінця не зіпсувати наші відносини.

Жми «Нравится» и получай только лучшие посты в Facebook ↓

загрузка...
Перед весіллям свекруха, Валентина Іванівна, нам оголосила, що вони з чоловіком переїжджають жити до матері в село