«Кількість учнів з 90-х зменшилася майже удвічі, а от учителів не поменшало. Тому треба оптимізувати», сказав заступник міністра фінансів Роман Єрмоличев в інтерв’ю “Главкому”.
Ще задовго до оголошення карантину і пандемічної кризи український уряд мав великі проблеми із дірою в бюджеті. З березня, коли економіка зупинилась, шансів виправити ситуацію точно не додалось. Проблема дедалі зростала, адже бюджет виконувався ще гірше. Більш того, у зв’язку зі спалахом Covid-19 Кабміну довелося робити перерозподіл коштів заради створення фонду із боротьби та подолання наслідків епідемії. Цього, зокрема, вимагав МВФ.
Відповідно до закону про зміни до бюджету, вирішувати, на що виділяти кошти з цього фонду, мав уряд за узгодженням із бюджетним комітетом Верховної Ради. На практиці ж виявилося, що взаємодія між Кабміном та парламентом у цьому питанні доволі відносна, та й до цільового використання цих грошей є багато питань. Скажімо, половина «коронавірусного» коштів з фонду чомусь пішли на… головний піарпроєкт влади – «велике будівництво» доріг.
Про те, як розподілялись кошти з коронавірусного фонду, який вже вичерпаний, на що саме пішли ці гроші, і скільки з них отримали медицина в інтерв’ю «Главкому» розповів заступник міністра фінансів Роман Єрмоличев. Розмова також торкнулась ситуації в освіті. Головний меседж уряду – в України 32 тис. зайвих учителів. І вирішувати цю проблему пропонується за рахунок звільнення пенсіонерів, на яких часто тримається освітній процес у глибинці.
— Пане Романе, як використаний фонд для боротьби з наслідками Covid-19 і куди пішли ці десятки мільярдів?
Фонд був створений насамперед для додаткове фінансування охорони здоров’я та соціальних видатків, безпосередньо пов’язаних із епідемією Covid-19. Від початку у фонд закладалося 64,7 млрд грн. (63,4 млрд грн. зі змінами). Уряд уже прийняв рішення про розподіл цих коштів фонду за пріоритетними напрямами.
Насамперед близько 3 млрд виділено Міністерству охорони здоров’я; фонду з безробіття – близько 9 млрд, з яких 4,7 млрд виділено на допомогу з часткового безробіття. Ще 1,7 млрд виділено Мінсоцполітики для на дітей для батьків у статусі ФОП (фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування і належать до першої та другої групи платників єдиного податку), які не можуть працювати через карантинні обмеження і мають дітей віком до 10 років. Ця категорія людей має право на грошову допомогу у розмірі прожиткового мінімуму на кожну дитину. Якщо бізнес не працює, підприємці мають можливість отримати додаткові кошти на виплату зарплат співробітникам. 2,7 млрд виділено для системи МВС. Це доплати для військовослужбовців, поліцейських та відповідних категорій, які забезпечують життєдіяльність населення, медикам, які працюють у закладах охорони здоров’я МВС.
— Поясніть логіку виділення коштів з фонду боротьби з епідемією на будівництво доріг?
— З одного боку, фонд справді створювався для підтримки лікарень, закупівлі ліків тощо. З іншого – маємо підтримувати не лише соціальну, але й економічну складову. Для цього необхідно будівництво чи модернізація інфраструктури. Інвестування у дорожню сферу означає залучення додаткової робочої сили, тобто створення робочих місць. Отже, будуть відбуватись відповідні сплати ЄСВ, від якого залежать, зокрема, надходження до Пенсійного фонду, фонду безробіття і соцстраху.
— Розкажіть про головні зміни у соцвиплатах, запланованих на друге півріччя.
— Краще із цих питань звернутися у Мінсополітики. Кардинальних змін у цьому році не відбудеться. У нас з 1 травня відбулася індексація пенсій. Потім з 1 липня, 1 грудня – підвищення прожиткового мінімуму, з 1 липня додано 74 грн і з грудня – 57 грн. Так, суми незначні, але вони визначені законодавством. Є певні дуже точкові речі: скажімо, підвищення виплат на догляд літніх людей старше 80 років.
У нас дуже забагато соціальних допомог. Понад 100 млрд йдуть на соцвиплати, але сказати, що це ефективно, не можу. Є, зокрема, допомоги по 5 чи 7 грн, прийняті ще в 90-х. Мінсоцполітики і працює над тим, щоб була єдина соцдопомога, щоб не просто роздати ці кошти, а щоб ця допомога принесла користь.
На сьогодні разом із Мінсоцполітики ми працюємо над створенням єдиного порядку обчислення середньомісячного сукупного доходу сім’ї для всіх видів державної соціальної допомоги та житлових субсидій; визначенням складу сім’ї для всіх видів допомоги; уніфікуванням принципів надання допомоги.
Так само і з медичними послугами, і з освітніми. Кошти потрібно надавати на оптимальну мережу закладів освіти, з огляду на кількість учнів у класі. Наприклад, у школах, де достатньо учнів, є економія коштів освітньої субвенції, що спрямовується на інші важливі потреби.
Слід звернути увагу також на раціональне забезпечення закладів освіти педагогами: десь їх не вистачає, скажімо, у Києві, а в окремих випадках фактична кількість учителів перевищує нормативну кількість ставок. Ось тут мають бути прийняті засновниками відповідні рішення.
За розрахунками Мінфіну, фактична кількість ставок педагогічних працівників у закладах загальної середньої освіти (без інтернатів) становить 502,3 тис. одиниць. Це більше розрахункової кількості ставок на 36,2 тис. одиниць. Тобто у нас вчителів на 36 тисяч більше, ніж потрібно
— Скільки це у видатках з бюджету?
Мова про додаткові 5,6 млрд грн. Водночас для нас головне – здійснення органами місцевого самоврядування всіх заходів, що дозволять надавати дітям якісну освіту, незалежно від того, де учні живуть: у місті чи в селі.
Освітній омбудсмен стверджує, що у Києві в середньому за рік навчання школяра витрачається близько 22 тис. грн, а в умовному селі – більше 100 тис. Що робити зі школами в селі, де в класах мало учнів? Звільняти «зайвих» вчителів?
Освіта – це делікатна тема. Шкільна мережа у нас дуже розгалужена. І якщо порівняти цифри 90-х років, скільки у нас було шкіл, а також скільки дітей і вчителів у цих школах, то наразі кількість учнів у нас зменшилася майже удвічі, а от учителів не поменшало. Тому треба оптимізувати мережу. Адже у районі чи в якомусь місті освіта якісніша, ніж у селі.
Наталія Піпа (нардеп «Голосу», член Комітету з питань освіти й науки) пояснювала підходи реформи простою мовою так: якісь школи перепрофілюють на молодші, якісь на середні і якісь на вищі. Як це може виглядати на практиці?
Школи справді мають бути початкові, гімназії і ліцеї з профільною освітою. Я, до слова, виріс у районному центрі на Черкащині, де було дві школи. В одній навчалося близько 1 тис. дітей, в іншій – 400. Сьогодні у першій – 676 дітей, у другій – 315. Може, треба робити їх опорними і возити дітей із сіл шкільними автобусами? І тоді там буде більше дітей, школи великі і матимуть належну матеріально-технічну базу, а тому їх не треба закривати.
— Гаразд, але питання «що робити із «зайвими» вчителями, так і не прояснилось?
— Має бути комплексна державна програма. У нас кадрова проблема полягає в тому, що в школах працює велика кількість пенсіонерів. Чому так? Бо в них низька пенсія у більшості. Якщо підуть учителі пенсійного віку, то можна було би підвищити зарплати молодим педагогам. Шляхом оптимізації процесів ми можемо підвищити зарплату тим працівникам, які ефективно працюють.
— Тобто це і є план оптимізації?
— Немає плану. Кожні район, місто та ОТГ специфічні, і ми маємо це розуміти. Якщо ти живеш у Києві, ти оцінюєш київські школи. Як поїдеш у Верховинський район, у гори, – побачиш, що хати стоять у кількох кілометрах одна від одної, а доріг між ними немає. Діти спускаються з гір, ходять пішки по 2-3 км, щоб дійти до школи. Як там оптимізувати мережу? Там не можна зробити дороги, не можна запустити шкільний автобус. А є, наприклад, Чернігівщина, де село від села розташоване на 50 км. Можна оптимізувати тут? Ти ж не будеш возити дітей за 50 км. Ось чому великі кошти йдуть на освіту.
— Які зміни будуть у зарплатах учителів з нового навчального року?
Проблема в тому, що у нас бюджетний і навчальний роки не збігаються. Тому, відповідно, з 1 вересня нічого не зміниться: ні в зарплатах, ні в чому, бо бюджет розрахований з 1 січня по 31 грудня. Якщо буде прийняте рішення про підвищення мінімальних зарплат, це буде комплексне рішення, яке торкнеться всіх бюджетників, у тому числі вчителів.
— Наскільки були урізані видатки на культуру після перегляду держбюджету?
— Я би не говорив про урізання. Коли в уряді шукали джерела для коронавірусного фонду, то під скорочення потрапили багато галузей. Але ми не скорочували першочергові статті видатків. Наприклад, у державних театрах не зменшували зарплату. Але забрали, зокрема, 120 млн грн, передбачених на ремонт Харківської та Київської опери. Можемо цього року обійтися без ремонту Харківської та Київської опери? Вважаю, так.
— Тобто дороги будувати – краще?
Знову таки йдеться про визначення пріоритетів. Що краще: відремонтувати Харківську чи Київську оперу, які в аварійному стані, чи виділити кошти на боротьбу з коронавірусом? Наголошую, що із зарплат та утримання закладів коштів не брали. Нещодавно, до речі, було ухвалене рішення про виділення із фонду на культуру 1 млрд. грн. Левова частка грошей піде через Український культурний фонд, який запустив прозорий механізм надання грантів.
Це насамперед надання грантів інституційної підтримки юридичним особам незалежно від форми власності, діяльність яких пов’язана зі сферою культури, культурно-пізнавального (внутрішнього) туризму.
“Ми будемо горіти, як у пеклі”: Герман зажадала від української влади прогнутися під окупантами