Андрій Бондар. І тим, що в гробах
Скажу правду, ця книжка мені сподобалася з самого початку – це означає, що з обкладинки і першого слова. Передмови я традиційно залишаю на кінець, щоб мати “чисте” враження про текст. Так от, відкривається вона цитатою Еріка Кантони, форварда “Манчестер Юнайтед”. Поза самим змістом слів, причаровує це ім’я і той факт, що фрази футболістів не очікуєш побачити в епіграфі до більшості книжок. Крім хіба що англійських.
Таня Малярчук. Забуття
Страшно бути забутим. І якщо героїня роману, наша сучасниця, поводиться так, що з нею таки це має статися, то інший персонаж цього ж роману робить за життя вчинок, який мав би увічнити його в пам’яті українців – та не складається. Йдеться про В’ячеслава Липинського, поляка за походженням, який вирішив стати українцем і фактично приніс себе у жертву цій нествореній державі, як би це пафосно не звучало. Сталося так, що від нього майже відмовилася сім’я, а от українці так і до кінця не прийняли. Історія надзвичайного невдахи в інтерпретації Малярчук настільки далека від шкільного дидактизму, що не зможе не зачепити. Навіть якщо вам обридли оповідки про стражденний український народ.
Андрій Любка. Кімната для печалі
Це збірка оповідань, об’єднаних сумом. Вони різні за локацією, за часом і персонажами – помандруєте за печаллю до інших країн, епох і людей. Вибачте за тривіальне порівняння, але ці зібрані тексти схожі на асорті шоколадних цукерок – усі зі своїм смаком.
“Кожен, хто має душу, хоче час від часу побути на самоті”, – каже ця книжка. Не можу не погодитися й не піддатися красивій метафоричності мови.
Роман Кешеля. Родаки
Безперечне відкриття цього року. Я очікувала магічного реалізму від Малярчук й не натрапила на нього. Але він прийшов до мене із Закарпаття, з абсолютно неймовірною, карколомною місцевою говіркою.
Якщо описати сюжет роману як пригоди хлопчика Митрика (шибайголови і знаного бешкетника) в селі і його стосунки з родиною і однолітками, – ви подумаєте, що це стандартна дитяча книжка. Якщо переповім розмови його баби й діда, то здасться, ніби то “Кайдашева сім’я” на новий лад. А коли почну писати про міфологічні впливи, то подумаєте – чергова казочка. А до всього ж цей роман – ще й сатира на радянську владу. Така, що ви страшно реготатимете, як почитаєте про ув’язнення і першотравневі демонстрації.
Марк Лівін. Бабине літо
Цей короткий роман – швидкоплинний, як саме літо. Наче один дмух на кульбабу. Натомість лишає по собі оту сентиментальну дрібку солі, що буде час від часу подразнювати спомином про нього.
Разом із головним героєм – хлопчиком Жданом – ми їдемо до дідуся й бабусі. Розважаємося, граємо у футбол, знаходимо друзяк, насолоджуємося літом і дізнаємося, що батьки розлучаються.
Це книжка про те, що все минає і минається. Вона, звісно, сумна, але як визнавали тисячі письменників: ніщо не може бути красивішим за печаль.
Цього лише не вистачало: Рада хоче запровадити штрафи для людей за банківські кредити