Свекруха забирає не для себе, а для своєї молодшої сестри…
Ніколи не розуміла: чому для деяких людей приїхати в чужий будинок і взяти те, що їм потрібно без попиту – в порядку речей?
В моєму випадку так робить свекруха. Але вона бере не для себе, а для своєї молодшої сестри – вони живуть разом, різниця у віці у них більша і, можна сказати, свекруха її виростила. Виходить, що тітка мого чоловіка старше його всього на 5 років.
То мати чоловіка бальзам мій відільє, то з морозилки м’ясо дістане, що я на котлети накрутила. Як-то нову прасочку для волосся забрала, без попиту, як зазвичай. Я до нього кинулася, відразу про свекруху згадала, подзвонила їй:
– Вельмишановна Матінка Дружина, не будете ласкаві чи Ви відповісти, де ж моя диво-пристосування для моїх кучерів неслухняних? Утюжок, чи то що?
– Ой, я її Танькі віддала, у неї свій згорів, їй треба. А ти собі новий купиш. Все, не можу говорити. – і гудки в телефоні.
А тут у нас з чоловіком річниця весілля намічається, п’ята за рахунком. Запросив мене чоловік в ресторан з такого приводу. Сукня підходяща у мене є, а ось про туфлі я забула 4 роки тому, як завагітніла. І вирішила я до платя туфельками новими розжитися.
На 9-сантиметровій шпильці, чорна класика з червоною підошвою, сидять як влиті, каблук не відчувається. На ногу напнула – не йду, а літаю! Розщедрилася, купила. Задоволена! Стоять туфельки на поличці в передпокої, чекають свого зоряного часу.
За тиждень до річниці весілля:
Затримали мене на роботі. Подзвонила я чоловікові, поплакалась на начальство несправедливе. А чоловік і сам не встигав за малою в садок. Мамі подзвонив, попросив забрати. Свекруха на роботу до чоловіка зайшла, в садок заїхала та онуку додому до нас забрала. Ось тільки я про це не знала. Як чоловік потім буркнув:
– Менше знаєш – краще спиш.
Я прийшла з роботи о десятій годині вечора. Знімаю кросівки, на поличку їх ставлю поруч з туфельками новими красивущими. Туфлі? Де туфлі?
– Борисе! Де мої нові туфлі? Тут стояли, з ранку особисто їх бачила! – завила я на всю квартиру, мов лань поранена.
– Які туфлі? У тебе цього взуття – купа. У шафі дивилася? – чоловік абсолютно проблеми не бачив.
– Яка шафа? Вранці тут стояли! Ось, на цьому самому місці! – я тицьнула пальцем. – Хто був? Ти доньку сам забрав? Або мати твоя приходила?
– Мама приходила, я не встиг би. – зітхнув чоловік.
Я дістала телефон, набрала номер.
– Матінка Дружина! Ви ж знаєте, навіщо я Вас турбую в таку пізню годину?
– Ні, Невісточко, не знаю. Я вже спати збираюся, говори по справі.
– Мої туфлі, в передпокої на поличці стояли новенькі, чорненькі. Де вони? – поцікавилася я.
– У Тетянки. У тебе багато взуття, я думала – ти і не помітиш. Повернути не зможу – вона зламала каблук. Нові купиш. – і гудки.
– Нові купиш! – я прокричала чоловікові. – Ти купиш мені нові туфлі!
Чоловік відповів так само, як і на всі попередні факти крадіжок:
– Купимо, не обідніємо!
Щож, я такі туфлі виберу, щоб трохи інфаркт від цінника не стався! Щоб він по п’ятах за матінкою по квартирі ходив, наглядав, щоб до її рук нічого не прилипло!
Через 2 дні в магазині.
– Ти з глузду з’їхала? Так я собі новий комп’ютер купити можу! Ні! – кричав чоловік на весь магазин.
– Можеш купити новий комп’ютер. – погодилася я. – Але не купиш! Твоя мати туфлі вкрала, відшкодовуй! Я хочу ці!
– Але ось, дивись, які гарні, і стоять в три рази менше, їх візьми! – чоловік тицьнув мені під ніс якісь калоші.
– Вони незручні. Мої, що твоя мати вкрала, були зручні. І я не винна, що зручні для мене туфельки залишилися тільки за такою ціною. Адже ти не бачиш нічого страшного в тому, що твоя мати у нас краде. Як ти там кажеш? “Купимо – не обідніємо!” Купуй, кажу!
Додому я летіла, як на крилах. Нове взуття було ще краще, красивіше, зручніше і дорожче, ніж те, що свекруха поцупила. Коли ми з чоловіком підходили до під’їзду, подзвонила мама чоловіка:
– Синку, я до вас заїду сьогодні, бабуся заморожену зелень передала, а у мене в морозилці місця немає, нехай у вас зберігається, я потім заберу.
– Ні, мамо, сьогодні не заїдеш! І взагалі більше не заїдеш! Твій останній візит обійшовся мені занадто дорого! Давай поки ти забудеш мою адресу, на рік-другий, гаразд?
“Пенсія приголомшить українців у 2025 році”: чи варто очікувати на колосальні зміни вже наступного року?