facebook

Секретна операція з прориву на гелікоптерах до Маріуполя: інтерв’ю з “азовцем” “Мольфаром”

Один із героїчних захисників Маріуполя на псевдо “Мольфар”, “азовець”, який відповідав за зв’язок у штабі оборони Маріуполя, був тяжко поранений. І став учасником першої секретної операціїї з прориву на гвинтокрилах до заблокованого Маріуполя.

В ексклюзивному інтерв’ю кореспонденці ТСН Оксані Радіоновій боєць розповів: чому росіянам не вдалося заглушити зв’язок у Маріуполі, де командир “Редіс”, та як росіяни відфільтрували “азовців” перед терактом в Оленівці.

– Хто з твоїх найближчих побратимів був в Оленівці?

Я в полку з 2014 року. І я знаю дуже багато людей. Там були офіцери управління. Навіть попередньо в тих списках загиблих, які оприлюднила Росія, є як серед поранених мої хороші друзі і підлеглі, так і серед загиблих. Це як акт публічної страти і ніяк інакше. Це військовий злочин.

Довідка: У ніч проти 29 липня спалахнув один із бараків виправної колонії в окупованому селищі Оленівка на Донеччині. Загинули щонайменше 50 військовополонених, 73 поранено. Росія організувала масове вбиство українських полонених, щоб дискредитувати українські сили, зокрема, щоб нашкодити постачанню ефективної зброї до України.

Підтримай нашу сторінку в Facebook.

У нас якраз була інформація про те, що мого хорошого друга вивезли за два дні до цього. Просто їх перевезли в інший барак. Всі були дуже здивовані – навіщо їх перевезли туди. І потім наступного дня – вибух. І там були тільки військовослужбовці “Азова” конкретно в цьому бараку. Здебільшого це були артилеристи, мінометники. От так от вирішили російські військові, хоча військовими їх важко назвати, напевно – терористи.

– Командир “Редіс” живий? Ти знаєш щось про нього?

Він зараз у Москві, але де саме, що зараз там з ним відбувається – ніхто не знає. У нього немає ні зв’язку з рідними, ні зі спецслужбами, взагалі ні з ким.

У нас якраз була інформація про те, що мого хорошого друга вивезли за два дні до цього. Просто їх перевезли в інший барак. Всі були дуже здивовані – навіщо їх перевезли туди. І потім наступного дня – вибух. І там були тільки військовослужбовці “Азова” конкретно в цьому бараку. Здебільшого це були артилеристи, мінометники. От так от вирішили російські військові, хоча військовими їх важко назвати, напевно – терористи.

– Командир “Редіс” живий? Ти знаєш щось про нього?

Він зараз у Москві, але де саме, що зараз там з ним відбувається – ніхто не знає. У нього немає ні зв’язку з рідними, ні зі спецслужбами, взагалі ні з ким.

– Як вас поранили і коли?

На заводі “Азовсталь”. Мені треба було поїхати в місто, завезти хлопцям пальне. Я йшов з двома каністрами бензину до своєї машини і просто в один момент – вибух. І я розумію, що я падаю. Я опускаю голову вниз – моя нога зламана, я просто не можу на неї опертися і падаю на землю. Потім були ще три вибухи. Як потім виявилося, це була авіація. На нас кинули чотири бомби. Мої хлопці мене евакуювали тоді ще в цілий госпіталь – 555 військовий у місті Маріуполі.

– Оперувати було чим?

Мені дуже пощастило, що на той момент госпіталь був ще цілий. Мене привезли і добре прооперували, бо в мене було важке поранення в живіт. Після того, як мене привезли в госпіталь, туди прилетіла авіабомба і госпіталь був знищений. І вже після того шпиталь переїхав у бункер на “Азовсталі”. В бункері перебували 100 осіб – лежачі поранені. Одна операційна. мінімум медиків, вже починалася проблема з медикаментами.

– Як ти дізнався про евакуацію?

Про евакуацію дізнався особисто від командира, від друга “Редіса”. Він підійшов до мене, запитав, як мої справи, як здоров’я, як настрій і сказав, що скоріш за все, зранку буде евакуація, і чи готовий я полетіти на гелікоптері. Я сказав, що, звичайно, я погоджуюся, тому що він озвучив, що потрібно буде у разі найгірших сценаріїв, відновлювати полк тут, на вільній території, і тому ми повинні жити, щоб продовжувати цю справу.

Довідка: 21 березня о 6:00 до оточеногоз усіх боків заводу “Азовсталь” мали прибути гвинтокрили зі зброєю й засобами зв’язку, та евакуювати тяжко поранених “азовців”. Спецоперація проводилася в повній секретності. Пілоти летіли на порятунок, знаючи, що шанс бути збитим первищують всі прийнятні пороги.

– А ви розуміли, наскільки це було ризиково – прориватися так далеко в тил ворога?

Я до останнього не вірив, що можуть долетіти наші гелікоптери. Мали бути о 6-тій, а вони прилетіли о 6:40, на 40 хвилин запізнилися. І за цей короткий проміжок часу по заводу “Азовсталь” було чотири авіанальоти і були чотири артобстріли по місту. Ти просто лежиш і чуєш, як летять артснаряди над тобою, і ти не знаєш, куди вони впадуть. Я був абсолютно впевнений, що тільки-но гелікоптери сядуть, їх зразу знищить артилерія або авіація.

Потім гелікоптери сіли, почалося розвантаження. Я це добре памятаю, тому що перша коробка, яка випала з гелікоптера, це був ящик зі Starlink, який я дуже довго замовляв. І залишилося одне, останнє оптоволокно, яке заходило в місто з боку Розівки, і воно вже майже не працювало. І це було дуже критичне питання, тому ми чекали цих перших бортів, щоб вони доставили Starlink. Зараз вже можна сказити про те, що ми замовляли хоча б 2 Starlink, а завдяки Головному управлінню розвідки нам привезли 22 комплекти. В останній день вже, коли хлопці виходили в тарвні, командир вузла зв’язку доповів про те, що знищили останні два Starlink. Тобто з 22-ох 20 були знищенні ворожою артилерією, авіацією. Завдяки тому, що таку велику кількість привезли, всі змогли побачити відео з “Азовсталі”.

– Це було два гвинтокрили?

Так. У моєму борті було вісім осіб. Нас було троє лежачих і п’ятеро сидячих. Я назвав це американськими гірками на максималках. Максимальна швидкість, мінімальна висота, огинаючи рельєф, ти просто постійно – вниз-вверх, вниз-вверх. Найнебезпечнішим моментом було вийти з цього першого кільца навколо Маріуполя. А потім ще була така ділянка фронту – це на переході у Запорізькій області, де лінія фронту йшла між противником і нами. Там була ймовірність, що можуть вразити і наші сили, оскільки операція була дуже секретна і піхота навіть не знала про всю цю історію.

­– Ти, коли сідав на борт, розумів, що це міг бути твій останній політ?

Звичайно. Я був більш ніж впевнений, що ніхто – як вони, так і ми – не могли повірити в те, що на таку глибину могли залетіти наші гелікоптери.

– Це був перший рейс але не останній?

Орієнтовно, наскільки я знаю, було сім рейсів. Але точної інформації в мене немає.

– Ви готували місто? Як ви його готували?

Був максимлаьний спротив, аж до того, що на околиці міста не дозволяли копати окопи, тому що це ж сільгоспугіддя, на яких мала бути посівна. А це ж приватна власність, і відповідно, це незаконно, не можна.Поки не введено віськовий час, ми не маємо права копати там окопи і готувати місто до оборони. Ніхто не вірив. Просто ніхто не вірив у те, що буде якась війна.

– А що ви думали в полку? Ви вірили?

18 лютого сказав наш комнадир, Герой України друг “Редіс” про те, що у нас є два варіанти: ми можемо підготуватися, зробити все і війни не буде, і ми будемо молодці, а можемо не підготувтаися, а якщо буде війна, то це буде найбільша помилка в нашому житті.

– У Маріуполі яка в тебе була посада?

Я відповідав за весь зв’язок у місті.

– Як вдавалося підтримувати зв’язок в повній блокаді?

Звичайна Motorola, але це ж полійцейські радіостанціїї, які для військових дій не призначені в принципі. Росіяни не змогли заглушити наш зв’язок. Вони пробували, але нічого не вийшло. Ми в полку були одними з перших, хто взагалі використовував автоматичні системи управління військові.

Місто було розділено по секторах, грубо кажучи, по батальйонах, і в кожному штабі була розгортана автоматична система управління, на якій вони бачили поле бою в даний момент. У Маріуполі, коли величезна кількість різних підрозділів, різнихсилових структур, і якщо б у них всіх була ця єдина система АСУ, ми б могли нормально діяти й відповідно реагувати. І немає цих дурних запитань: а хто там? А хто ходить по тій посадці? І хто стріляє? Це досить спрощує всі питання взаємодії.

– Коли і чому ви обрали “Азовсталь”?

“Азовсталь” була вибрана на тій самій нараді 18 лютого. Коли ми почули кількість засобів та сил, які в нас є, і подивилися на карту, то зрозуміли, що задача неможлива для виконання. І тоді було ухвалено рішення, що у разі поганих сценаріїв, всі сили та засоби будуть відтягуватися до заводу “Азовсталь”.

– Завдяки вам вдалося стримати росіян?

Ми всі з самого початку розуміли, наскільки це небезпечна історія. Проте ніхто не опустив руки і не сказав: “Ну, все, раз так – розходимося, переодягаємося в цивільний одяг і їдемо в Європу”. Всі сказали: “Ну, будемо битися, скільки зможемо. Зробимо все, що можемо, щоб сили, які сховалися навколо Маріуполя, не змогли швидко перекинути на інші ділянки фронту”.

– Ви казали, що зброї не вистачало катастрофічно, але і харчів не вистачало, і цивільних треба було годувати?

Працюємо, працюємо і в один момент виявляється, що на заводі вже 800 цивільних і їх треба годувати, бо в них нічого немає з собою. Тому більшість харчів пішла на цивільних. Було важко, коли діти голодами.

Довідка: Захисники Маріуполя, незважаючи на всі труднощі, 82 дні відтягували переважальні сили противника на себе та дали змогу українській армії перегрупуватися, підготувати більше особового складу та отримати велику кількість озброєння від країн-партнерів.

– Чому у росіян від слова “Азов” аж в очах темніє?

Всі називали нас різним словами, але потім стався Маріуполь і всі побачили – хто нацисти і фашисти, а хто – захисники своєї країни. Наші хлопці ризикували власним життям, прикриваючи мирне населення, допомагали людям. А вони навпаки діяли, як нацисти і фашисти, які просто знищували цивільне населення, воювали проти людей і пологових будинків, драмтеатрів, а не проти військових. Вони порушували всі правила і традиції війни.

– Як ти зараз почуваєшся? Збираєшся поверталися на фронт?

Найшвидше відновитися і стати в стрій, щоб продовжити свою роботу, тому що треба повертати хлопців, поки ще є кого повертати.

– Дякую вам за вашу відвагу, незламність.

 

Comments

comments

Жми «Нравится» и получай только лучшие посты в Facebook ↓

загрузка...
Секретна операція з прориву на гелікоптерах до Маріуполя: інтерв’ю з “азовцем” “Мольфаром”