Як пропагандистка симонян маніпулює «загальним минулим заради загального майбутнього»
Після успішного контрнаступу Збройних сил України на Харківщині із російськими пропагандистами почали відбуватися дивні речі. Ні вони ще не почали перевзуватися у повітрі (хоча певні натяки вже є), але перевтілення у «хароших руськіх», так би мовити – « на ліцо». Так сумнозвісна пропагандистка маргарита симонян днями раптом захотіла – і про це написала у своєму телеграмі – проїхатися москвою з українським прапором. А згодом «заспівала» у іншому дописі, про спільне з українцями «щасливе» минули з «піснями і у кокошніках». Де тут прихована дуже небезпечна маніпуляція і які в тому загрози – пояснюємо.
Спершу про те, що ж такого написала симонян. Якщо дослівно, то наступне (мовою оригіналу):
«В этой ситуации лучшая картина будущего — это общая картина прошлого, Нашего общего прошлого, недавнего, когда все вместе, когда День победы, когда парад, когда и русский учат, и украинский. Когда и в кокошниках, и песни поют замечательные и на одном языке, и на другом».
Вражає? Несамовито. Але варто зайти до розбору цієї маніпуляції з подій березня-квітня.
Тоді ми вже мали нагоду зіткнутися із витонченою ІПСО про «хароших руськіх», яку намагалися втілити у кремлі через незрозумілу особу марину овсяннікову. Псевдотелевізійнця тоді пробігла с плакатом проти війни в Україні у прямому ефірі пропагандистського «Першого каналу».
В одну мить її возвели у ранг «героїні», вона начебто втекла із росії через переслідування, начебто влаштувалася у Німеччині в якомусь медіа і … почала просувати у європейському інфопросторі наратив про «хароших руських». Ключовим меседжем її компанії було те, що від санкцій, які запровадив Захід страждають і прості росіяни, багато з яких проти війни в Україні. Тому треба ті санкції якось пом’якшити (читай – скасувати), бо «хароші» ж страждають. А ті що сидять у кремлі – зовсім ні, бо у них мільйони і мільярди, а простому люду скоро ні за що буде хліба купити.
Десь приблизно такий прихований зміст закладено було у той наратив. Проте, ідол овсяннікової дуже швидко «здувся» на тлі тотальної недовіри до даної особи.
До чого ми згадали овсяннікова, розпочавши із витівки симонян? А до того, що обидві, не зважаючи на штучно створені протилежні образи – типу «позитивний» у овсяннікової, і відверто негативний у симонян – маніпулятивно просували один і той зловісний образ про «мишебратья». Овсяннікова у всіх свої меседжах називала війну «братовибивчою». Розшифровуємо – це коли один брат б’є/вбиває іншого брата. Тобто один братній народ, воює з іншим братнім народом.
І тут важливе навіть використання прийменника – «з». Воює «з», а не проти. Якщо ми говоримо «з», то складається враження, що ніхто ні на кого не нападав. А сталося якесь непорозуміння, і чомусь брати почали битися. Наче їх хтось підштовхнув до цього. Ви зрозуміли натяк. Опосередковано у цьому «з» сказано те, що відверто розсипає направо і наліво пропаганда – «ми ж в Україні воюємо не з Україною і українцями; ми ж тут із Заходом і НАТО воюємо, бо вони ж то все спровокували. А ми (ерефці) з українцями то взагалі братні народи».
Щодо симонян і її «кокошників та «замечательных песен…» Це все про те ж саме – про братні народи. Про те як же гарно колись жилося. Але це «гарно колись жилося» залишилося у далекому минулому, у інших історичних межах іншої країни, де «гарно жилося» – штучно створене пропагандистське кліше, що роками виліплювалося у СРСР під таким самим штучним і надуманим гаслом про «дружбу народів».
По великому рахунку симонян, як то кажуть, сама себе «спалила», говорячи про те, що «лучшая картина будущего – это общая картина прошлого». У ерефії та її ідеологів немає нової, сучасної, відповідної часу і реаліям сьогодення моделі майбутнього. Ні для себе, ні для сусідніх країн. Ерефська ідеологія застрягла у вигаданому минулому, у придуманих ще радянською пропагандою кліше і штампах. Більше того, якщо радянська верхівка чітко розуміла, що це кліше і штампи і для чого вона створює їх (щоб втримати багатолоскутну імперію), то нинішня російська сприймає ці кліше як керівництво до дій, програмну модель.
Але ця модель створювалася зовсім у інший час, для іншої мети, в інших умовах, з іншим потенціалом реалізації пропагандистських наративів.
Тому закид симонян про «кокошник, день пабеды, парад и замечательные песни» – це все одно, що закид про те, який же був смачний пломбір у ряданському союзі, а докторська ковбаса – взагалі смакота, якої зараз не роблять. Це все меседжі одного гатунку. Меседжі з минулого, бо інших у них просто немає. Бо ерефія – країна навіть не вчорашнього, а позавчорашнього дня.
То ж з одного боку можна сприймати цю публікацію симонян, як невігластво і дурість (не виключено). Проте, це примітивна, але розрахована на широкий загал (в чому і небезпека) маніпуляція, де йде штучна апеляція до умовного авторитету (авторитет гарного минулого), резюме якої звучить я у тому мультику про кота Леопольда – «ребята, давайте жить дружно!».
Проте, після Бучі, Ірпеня, Маріуполя, Оленівки – це навіть теоретично неможливо.
Cильна молитва, яка може допомогти впоратися з будь-яким болем майже миттєво