Існують такі жінки

І тепер всі від посмішки. Їм вже пізно боятися, що подумають. Колеги. Свекруха. Люди.

Їм давним-давно плювати – помите чи брудне. Очищене. З глютеном або без. Вони їдять те, що хочуть. Їм вже не страшно робити це вночі. І зовсім не соромно. Вони знають, що курити і пити – не шкідливо. Шкідливо – не дихати. Не хотіти.

Їм байдуже. Прийшов він о 18:30 або  о 21:00. Якщо він любить. І поспішає. Головне – він є. Вони вже не бояться бути самотніми. Вміють не бачити того, хто не помічає. Відходити від того, хто відштовхує.

Їм є що сказати. Є про що мовчати.

Про що молитися. У них все від душі. Вони – чиєсь спасіння. Їм не страшно мати безглуздий лук. Бути огрядними чи худенькими. Вони давно перестали робити вигляд. І почали бути.

Робити те, що люблять. Любити того, хто любить. Спати з тим, з ким не заснеш. Навіть якщо дуже хочеться.

Говорити прямо. Не накручувати. Кучері. Себе. Не вирівнювати завитки. Але спину тримати рівно. Дивитися крізь пальці на дурнів. Прислухатися до тиші.

Гіркий шоколад для них – солодкий. Вони вміють цінувати час. Ранок. День. Ніч. Вони не змушують дочку. Не наставляють сина. Вони зайняті справою. Своєю. Вони вміють бути з собою. Собою.

Вони вже не звинувачують батька. Люблять маму. Вони не бояться померти. Тому що живуть.

Є жінки, яким уже пізно боятися.

Мені ще рано. Або страшно.

Автор Марина Степаненко