Після понад восьми місяців російської окупації жовто-блакитний стяг повернувся до Херсона.
Звільнена вся Миколаївська область, крім Кінбурнської коси. Це вже третя велика поразка Путіна у війні проти України після Харкова та Києва, від якої він намагається всіляко дистанціюватися.
Про “вихід” із Херсона, принижуючись на всю Росію, в середу, 9 листопада, на камери заявили міністр оборони Сергій Шойгу та командуючий війною проти України генерал Сергій Суровікін. У цей самий час Путін відвідував Федеральний центр мозку та нейротехнологій у Москві.
Російська пропаганда робить все, щоб не пов’язувати чергову військову поразку особисто з Путіним, переконуючи, що “це було вимушене військове рішення”, і “генерали знають, що роблять”. Паралельно й сам Путін, і його речники, і російське МЗС називають втечу з Херсона черговим “жестом доброї волі”, Україну – “партнером”, вже навіть непрозоро натякаючи на переговори.
Хоч міністр оборони України Олексій Резніков і прогнозує деяке сповільнення активних дій на полі бою взимку, зупинятися на Херсоні ЗСУ не збираються. Після звільнення правобережжя наша артилерія дістає до аеродромів у Криму. Вочевидь саме тому росіяни риють окопи на півночі півострова й перекидають із Криму свої бойові вертольоти. Проте позиція Заходу, надто США, не є такою ж впевненою та однозначною.
ТСН.ua проаналізував, що кажуть та пишуть на Заході щодо подальших сценаріїв розвитку війни після звільнення Херсона й правобережжя.
Переговори
ТСН.ua вже детально описував цей сценарій. І наразі він найбільш обговорюваний на Заході. Все почалося з неочікуваного візиту до Києва в п’ятницю, 4 листопада, радника президента США Джо Байдена з питань нацбезпеки Джейка Саллівана, знаного в дипломатичних колах своєю поміркованою позицією щодо діалогу з Росією.
Одразу після цього в низці поважних американських видань вийшли статті з натяком на те, що, можливо, Україні варто було б переглянути свій підхід щодо неможливості переговорів із Росією, поки Путін там залишається при владі. А потім в середу ввечері ми побачили телевізійне шоу Шойгу-Суровікіна, де вони намагалися пояснити, чому російська армія тікає з правобережжя Херсонщини.
Можна припустити, що Путін намагався продати Заходу свою поразку на Херсонщині в якості “жесту доброї волі” й готовності до переговорів. Тим паче, 7 листопада WSJ повідомляла, що Джейк Салліван мав приватні розмови з керівником російського Радбезу Миколою Патрушевим та радником Путіна Юрієм Ушаковим. Проте за два дні до повернення українського стягу до Херсона, 9 листопада (тобто одразу після заяви Шойгу-Суровікіна), неочікувано для всіх про необхідність переговорів висловився голова Об’єднаного комітету начальників штабів США Марк Міллі:
“Коли є можливість провести переговори, коли мир може бути досягнутий, скористайтеся нею. Ловіть момент”.
Це прозвучало як грім серед ясного неба. Так, Україна вже не вперше чує такі заяви. Проте раніше вони лунали радше від політиків та дипломатів, а не генералів, та в моменти, коли сили росіян на півдні та сході переважали. Проте навіщо США говорять про переговори зараз, коли тактика українських сил оборони з повільного але рішучого вибивання ворога з Херсонщини, яка тривала кілька місяців, зрештою спрацювала, і росіяни тікають із правобережжя? Тобто, навіщо робити такі заяви, коли Україна перемагає Росію на полі бою?
CNN пише, що команда Адміністрації Байдена щодо цього питання розділилася на два умовних табори: одні вважають, що Україні варто сідати за стіл переговорів із Росією, інші – що це має визначати Київ. Телеканал із подивом зазначає, що все це призвело до унікальної ситуації, коли військове керівництво більше наполягає на дипломатії у цій війні, ніж власне самі дипломати.
“За словами двох посадовців Адміністрації Байдена, позиція Міллі не підтримується командою нацбезпеки президента Байдена, включаючи держсекретаря Ентоні Блінкена та радника з нацбезпеки Джейка Саллівана, жоден з яких не вважає, що настав час дати серйозний поштовх до переговорів щодо України”, – пише CNN.
Підсумовуючи все, що дискутується в США, лунає два основних аргументи “за” переговори з Росією саме зараз.
По-перше, Росія ослаблена, тому Україна може говорити з нею з позиції сили.
Проте ті, хто це пропонують, чи не розуміють очевидного, чи просто свідомо хочуть дати Росії виграти час, щоб перегрупуватися, накопичити ресурси й вдарити по Україні ще з більшою силою. Саме для цього Путін сигналізує про начебто готовність до переговорів, де вимагатиме від України визнати незаконно “приєднані” до РФ чотири українські області.
В інтерв’ю CNN Володимир Зеленський вкотре нагадав американцям, що не закривав двері для переговорів із Росією, проте не з Путіним, який незаконно “приєднав” до РФ українські регіони:
“Вони не хочуть закінчення війни. Невтомлений від війни тільки Кремль і одна людина, яка головуюча сьогодні на території РФ. Зараз цій людині і російському військово-політичному керівництву потрібна пауза. Повірте, вони це відчувають. Вони почали відчувати результат дії санкцій. Вони почали відчувати незадоволення їхнього суспільства”.
По-друге, лунають і такі аргументи, що можливо краще починати дипломатію зараз, бо невідомо, як Путін себе поведе, коли, як пацюк, буде цілковито загнаний у кут.
І тут мова в першу чергу про ризик застосування ядерної зброї (і про це, до речі, й писала WSJ в статті про контакти Саллівана з Патрушевим та Ушаковим), і не в останню – про дезінтеграційні процеси в самій Росії: протести, революцію чи навіть розпад. А на Заході про це воліють поки що не думати, не знаючи, що робити з країною, яка нашпигована ядерною та іншою небезпечною зброєю. Такий самий підхід у США був щодо колапсу Радянського Союзу. Але, ховаючи голову в пісок і вдаючи, що цього немає, ще не означає, що цього точно не станеться.
“Пожбурив прямо в обличчя касиру”: У Полтаві чоловік шокував своєю поведінко у супермаркеті. Українці обурені