Трапецієподібна, 100-метрової висоти гора Капуна (Катуна) ось уже 7 останніх десятиліть стоїть в німотній одинокості на самій околиці села Руське Поле Тячівського району посеред розлогих зелених пасовищ і ланів, що тягнуться аж до самого райцентру.
Капуна викликає до себе постійну увагу надто правильним конусоподібним гостроверхим шпилем, на який задивляються мандрівники, туристи, зарубіжні гості із центральної автотраси “Ужгород–Ясіня”.
Існують припущення відомих угорських, румунських вчених-істориків, що руськополівська Капуна є творінням людських рук, збудована у 30-ті роки минулого століття. У роки Другої світової війни мала чималі стратегічні функ¬ції, виконувала оборонне зна¬чення. Можна тільки дивуватися, що донині оцю таємницю ніхто з дослідників і міс¬цевих краєзнавців не спромігся або не забажав відкрити, аби таємне стало явним!
Про виникнення руськополівської диво-гори мені все-таки дещо вдалося виві¬дати у мудрого сивовусого тамтешнього старожила Михайла Мі¬щанина. 95-літній дід, добряче напруживши свої мізки, прагнув точно, але надто скупо роз¬по¬вісти про побачене в 30-их роках, коли на самому вершечку Капуни з автоматами в руках стояли 50 озброєних угорських гонведів-пір’яників, які криками і пострілами в небо відганяли від підніжжя гори подорожніх та дітвору.
Дід Михайло запевняє: Капуна – творіння людських рук, збудована спеціальними військовими загонами.
– Капуну будували місячними літніми ночами, – каже дід Михайло. – Все зберігалося у суворій таємниці. Якщо місцеві селяни про “будівництво” багато ляпали язиками, то мадярські агенти одразу проводили арешт і “пригощали” кулею в лоб. Тому мешканці Руського Поля по сьогодні міцно тримають язик за зубами. Люди стараються обходити гірське підніжжя стороною. Якщо хтось з відчайдухів і наважиться залізти на саму маківку Капуни, то у кожного закрадається страх. Здається, хтось у тебе цілиться і ось-ось вистрелить.Але незважаючи на сувору заборону чужинців руськополівським селянам все-таки вдалося дещо довідатися про стратегічне значення Капуни. Про це розповів сербський втікач-в’язень, котрий трудився під горою у підземних тунелях-лабіринтах, що ведуть під самою Тисою до угорських та румунських доріг й поселень.
Під горою мадяри мали намір розпочати видобуток золота, урану, всіляких цінних металів, але з приходом на карпатські перевали радянських військ ситуація на Капуні різко змінилася. Хоча рубежі до її підніжжя ревно продовжували охороняти вже совєцькі військові. Сільські пастухи часто спостерігали, як із західного боку гори на світанку по¬стійно відкривалися дві половини заліз¬них дверей. Туди заїжджала техніка…
Чому було припинено видобуток урану й золота, дотепер достеменно ніхто не знає. Мабуть, остерігаючись небажаних радіоактивних наслідків, “совіти” заморозили подальше будівництво підземного стратегічного об’єкта під горою Капуною.
Після завершення Другої світової війни “стройбатівці” упродовж двох років обсипали Капуну 10-метровим шаром ґрунту й гравію, безупинно носили “будматеріал” шириглями. Потім гору засадили густими терновими кущами й чагарниками, аби таким чином приховати об’єкт від людського ока.
– Ось така вона, руськополівська гора Капуна, – підводить риску у нашій розмові сільський старійшина Михайло Міщанин. – Це гора-примара, гора-тінь, гора-страх, гора-загадка й таїна. Дуже хочу дожити до того часу, коли з неї будуть зняті всі державні табу, коли капінувську таємницю буде розкрито.
Тож де ті сміливці й історики-вчені, котрі спроможні все-таки розкрити загадку руськополівської гори Капуни?
Іван КОСТЕВИЧ
У справі про вбивство колаборанта Ковальова випливли нові подробиці