Через невивчені уроки попередніх реформ
Професор, доктор педагогічних наук, ексочільник Українського центру оцінювання якості освіти Ігор Лікарчук для Дзеркала тижня зробив аналіз реформи освітньої системи України, що має назву «Нова українська школа» (НУШ).
Він нагадав, що це третій «замах» на реформування освітньої системи за роки нашої Незалежності.
До того з величезною помпою було ухвалено та «всенародно обговорено» Державну національну програму «Освіта. Україна ХХІ століття» (1993) й Національну доктрину розвитку освіти в Україні (2002).
Між цими трьома віховими державними програмами реформування освіти було ще штук п’ять-сім різноманітних концепцій, стратегій, планів і подібної макулатури, але про них уже всі забули.
Та вони й не варті того, щоб про них згадувати, – зазначає Лікарчук.
На його думку подібна доля очікує й на НУШ.
Симптоми системних проблем у НУШ почали з’являтися недавно, коли закінчився мармеладно-зефірний період її розвитку в початковій школі, реформа прийшла до базової й готується завітати до старшої. Водночас варто зазначити, що меседжі про проблеми почали надходити не лише від учителів чи батьків.
Так, у березні цього року міністр освіти і науки Оксен Лісовий зробив заяву про те, що «реформа НУШ сильно забуксувала у базовій школі», – зазначає освітянин.
14 травня 2024 року з’являється заява заступника голови комітету Верховної Ради з питань освіти, науки та інновацій Сергія Колебошина:
«Потрібна реанімація реформи. Потрібні радикальні міри, в іншому разі реформа НУШ буде де-факто імітацією змін».
В інформаційному просторі з’явилися результати низки моніторингових досліджень, які проводилися, зокрема, й Державною службою якості освіти і свідчать про наявність серйозних проблем у реалізації концептуальних засад НУШ… – згадує Лікарчук.
Звісно, багато проблем можна й потрібно пояснювати війною, сучасними дуже непростими умовами роботи закладів освіти, – зауважує професор.
Втім, на його думку, справжньою причиною загрозливих для успішного майбутнього НУШ тенденцій є невивчені уроки попередніх реформ, відсутність роботи над помилками в контексті їх проведення.
Скорочено подаємо, які уроки має на увазі Лікарчук.
Урок перший. Згідно зі світовим досвідом, масштабні освітні реформи починаються з учителя.
Із суттєвого підвищення його заробітної плати, відкриття шлюзів для притоку до закладів освіти нової когорти педагогів, ґрунтовної перепідготовки тих, хто вже там працює, створення умов для творчості та професійного зростання педагогів, суттєвого розвантаження вчителя від усього, що лише дотично стосується педагогічної діяльності. Академічна свобода вчителя в такому разі стає буденністю, а не маревом. Ніхто не нацьковує батьків на вчителів, звинувачуючи останніх у всіх гріхах освіти й виховання молодого покоління. Освітній чиновник працює на вчителя, а не вчитель — на нього.
Другий урок, який залишився невивченим, а робота над помилками — невиконаною, стосується системи управління освітою.
За тридцять років Незалежності вона залишилася найбільш совковою й найменш реформованою, як порівняти з іншими складниками системи освіти. Образно кажучи, новим сучасним авто продовжують керувати так, як колись «Запорожцем». Риторичне запитання: чи далеко заїде таке авто?
Для успіху НУШ потрібна принципово нова система управління загальною середньою освітою, в якій кожна управлінська структура повинна мати чітко визначені законом повноваження, з яких 80% мають бути сервісними.
І третій урок, який НУШ мала б винести з прикрого досвіду попередніх спроб провести реформи. Ідеться про байдужість української спільноти до них. Усі три освітні реформи в Україні почали творитися, образно кажучи, не тому, що низи вже не хотіли наявної системи освіти, а тому, що реформи були потрібні політично та персонально тим, хто нагорі.
Інакше кажучи — суспільство в основній масі було й залишається байдужим до сутності освітніх реформ; їх задум, образно кажучи, не «оволодів масами».
Переважна більшість суспільства не розуміє, для чого потрібно щось змінювати чи запроваджувати нове. І якби лише суспільство не розуміло. Запитайте вчителів, чи розуміють вони, для чого запроваджено нову систему оцінювання в базовій школі…
Системні зміни в освіті мають бути зрозумілими суспільству, яке повинне їх прийняти.
Пошук африканських пальм триває
На мою думку, – пише Лікарчук, – реально новим в українській освіті мало б стати не нове тлумачення досить відомих постулатів радянської доби (такий «гріх» мали програми 1993 і 2002 року), не спроби, образно кажучи, пересадити в українській ґрунт африканську (фінську, шведську, чеську тощо) освітні пальми, а формування та впровадження в практику ідей української національної школи.
Які б базувалися на кращому вітчизняному теоретичному й практичному досвіді, включно з досвідом дорадянської школи та 90-х років ХХ століття, коли, руйнуючи радянську систему освіти, в Україні починали творити національну школу…
В цьому контексті висловлю припущення, що свідомий добровільний рух величезної кількості людей до військкоматів у перші місяці рашистського вторгнення пояснювався й тим, що більшість із них була випускниками української школи 90-х років…
Тієї школи, що її намагалися будувати як національну. Правда, ці намагання було припинено вже наприкінці 90-х, насамперед пошуком африканських та інших пальм. Він триває й сьогодні.
У Мілані озброєні грабіжники захопили заручників у банку