Народна мудрість: якщо ти в чомусь маєш потребу – віддай це

Прив’язаності крадуть ваше щастя

Міцно триматися за рукоять Дао (меча), значить втратити Дао.

(китайська народна мудрість)

Наші бажання – це те, що примушує нас страждати.

К. Кастанеди «Вчення Дона Хуана».

Коли ми народжуємося – ми вільні. Нам не потрібен ніхто і ніщо для щастя – дитині просто добре з самою собою.

Але потім ми починаємо рости… Дитинство – це найбільш значущий для людини період, всі події, які відбуваються з нами в цей час, накладають свій особливий відбиток на все наше життя. Дитина маленька і їй просто потрібен захист і опора, і тому вона цілком довіряє своїм батькам. Вона така маленька, і вони такі великі.

Якщо ти в чомусь маєш потребу – віддай це

І якщо батьки сваряться або кричать, дитина, просто не може подумати, що батьки не праві, або вони зляться, бо не здатні впоратися з тими неприємностями, які звалює на них життя. Зауважити, що батьки недосконалі – це значить опинитися у великій небезпеці. І тому дитина робить висновок, що у всьому, що відбувається з батьками, винна вона. Якщо вони кричать і сваряться – значить, вона погана і не заслуговує любові.

Але дорослі не досконалі, і часто вони помиляються і кажуть помилкові речі, але всі слова, сказані батьками, усвідомлюємо ми це чи ні, назавжди відкладаються глибоко в душі. І в результаті, через якийсь час, дитина перестає довіряти собі, а внутрішня свобода і щастя втрачаються.

І все наше життя перетворюється в одне велике бажання підтвердити, що ти хороший і ти чогось вартий. Ми стаємо залежними від похвали і схвалення інших людей, від любові інших людей, від грошей і достатку.

Втрата внутрішньої любові до себе призводить до того, що ми починаємо шукати свою любов в тілі іншої людини. І знайшовши її, ми боїмося її втратити, тому що нам здається, що якщо ця людина піде, то з нашого життя назавжди підуть любов, турбота, ласка і багато-багато іншого. І ми зберігаємо ці відносини, незважаючи на те, що вже давно не отримуємо від них ні любові, ні турботи, ні всього іншого.

Прив’язаності завжди породжують страх

Страх робить людину важкою, не цікавою, позбавляє її гнучкості, робить нездатною на швидкі зміни. Страх і прив’язаність вимотують людину, позбавляють її душевних і фізичних сил.

Часто, зазнавши одного разу щастя від чогось, ми хочемо переживати це знову і знову, і це стає початком кінця.

Як тільки ми стаємо прив’язаними до людини, як тільки відносини з ким би то не було стають для нас символом щастя – ми втрачаємо свою легкість і свободу. І разом з тим, ми починаємо претендувати на свободу іншої людини, нам потрібні гарантії, що вона завжди буде поруч, що вона ніколи не піде.

Інакше разом з нею піде і щастя – ми в це віримо, ми так щиро думаємо і відчуваємо. Ми готові заповнити собою весь простір навколо, заповнити місце, зробити все, аби вона завжди була поруч. Але нікому не хочеться віддавати свою свободу, нікому не хочеться опинитися у в’язниці. Навіть в’язниці, збудованої з постійної турботи…

Любов і прив’язаність – це дві протилежності

Любити – це значить просто бажати людині щастя, робити все для того, щоб вона була щасливою.

Прив’язаність- це бажання, щоб людина була щаслива з тобою.

В результаті, відчуття власної неповноцінності і невгамовним бажання бути щасливим перетворюють нас у закінчених егоїстів. І ми постійно потребуємо собі, ми постійно говоримо: “Я, Я, Я”. І це ознака залежності, це ознака прив’язаності. Людина самодостатня дозволяє іншій людині бути поруч з нею такою, яка вона є.

Як відпустити людину, як стати вільним?

Потрібно просто прийняти не на рівні слів, а на рівні почуттів, що, можливо, ти проживаєш свій останній день. Але це не привід для суму, це можливість подивитися на своє життя максимально тверезо!

Що б ти не любив, до чого б не було прив’язане твоє серце, все це залишиться за порогом смерті. Неможливо нічого забрати з собою, ніщо не буде тривати вічно. Тому все, що у тебе є – це можливість радіти дивовижній подорожі під назвою Життя.

Просто радіти всьому, що тебе оточує, радіти всім людям, які погодилися розділити твою подорож, і бути вдячним Світу за те, що він подарував тобі це щастя.

Проживати кожну мить з усвідомленням того, що, можливо, це остання мить твого життя, що, можливо, ти більше ніколи не побачиш тих, хто зараз поряд з тобою, що ті рішення, які ти приймаєш, можливо, останні рішення в твоєму житті. Це привід задуматися, чого ж дійсно ти хочеш, твої справжні бажання.

Ніщо на світі не гарантує нам щастя

Щастя – це процес, це внутрішній стан. І якщо його немає всередині, то безглуздо шукати його у тілі іншої людини, а тим більше в неживих предметах – це тільки спроба заповнити порожнечу всередині себе.

Тому живіть з усвідомленням, що, можливо, ви живете останній день свого життя – насолоджуйтесь тим, що вже є навколо, вибирайте тільки ті почуття, які вам хочеться відчувати, і найголовніше, не триматися ні за що. Дивіться навколо широко відкритими очима дитини. В цьому житті вам ніщо не належить, включаючи і саме ваше життя. Життя – це щедрий подарунок, за який потрібно відчувати вдячність і усвідомлювати, що колись його доведеться повернути.

Ми відчуваємо прив’язаність до найпростіших речей – до улюбленої чашки, до улюбленого місця в квартирі, нам подобається дивитися телевізор абсолютно певним чином, у нас є наше особисте місце на кухні, улюблена кофта або шкарпетки. Ми оточуємо себе улюбленими звичними предметами, і це створює відчуття стабільності, що все добре, відчуття захищеності.

Стабільність – це те, до чого людина прагне протягом всього свого життя, і це найбільша ілюзія – стабільності не існує. Поки людина смертна – стабільності просто не може бути.

Ми роками можемо ходити на нецікаву роботу, жити з людиною, до якої вже давно втратили почуття, робити щось, що вже давно не хочемо робити, і ми боїмося змін. Ми боїмося щось кардинально змінити у своєму житті, тому що нас лякає невідомість, ми всі боїмося втратити контроль над ситуацією. У підсумку ми змінюємо яскраві мрії і бажання на буденну сірість буднів, тому що так надійніше, так спокійніше.

Боятися безглуздо, тому що найстрашніше, що може з нами трапитися – це смерть, а оскільки смерть неминуча – боятися нічого. Страшніше втратити шанс прожити це життя так, як тобі завжди хотілося, так, як ти мріяв ще в дитинстві.

Якщо взяти свою дитячу фотографію і заглянути в очі дитині на ній, запитати її про те, як би вона хотіла прожити своє життя, яке життя була б для неї справжній… Не виключено, що вашу душу наповнить печаль, відчуття обману і зради, тому що в очах цієї дитини так багато надії, а у ваших очах – тільки слово повинна.

Життя – це гра. Але це омана, що в ній можливо все. В ній можна лише те, що ти дозволяєш собі мати, те, на що ти собі дозволяєш розраховувати. А якщо тобі раптом починає здаватися, що тобі чогось бракує – любові, турботи, підтримки чи ще чогось, то почни просто робити це для інших людей.

Якщо ти в чомусь маєш потребу – віддай це. Почніть безкорисливо ділиться тим, що є всередині, і ви станете помічати, як цього почуття всередині вас стає все більше і більше, і все ваше єство наповнюється свободою та радістю.

Щастя вже є всередині у кожного з нас, ми спочатку досконалі, потрібно навчитися довіряти собі і своїм почуттям. І якщо хтось, приємний вам, захоче бути поруч з вами, тому що поруч зі щасливою і вільною людиною бути добре, то ви зможете погодитися з цим. І ви ніколи вже не погодитеся на менше, ніж ви гідні.