«Матусю, ти полежиш зі мною?» — про те, що дійсно важливо

Може тому, що колись, коли вони були маленькими, ми не знаходили час на те, щоб просто побути з ними, відклавши всі свої справи? Дитинство – це найніжніша й уразлива частина життя.

І якщо ми ставимо на перше місце щоденні турботи замість потреб дитини, то хіба маємо право потім вимагати, щоб діти приділяли нам час? Народити дитину і забезпечити її – це не значить виховати. Дати їй необхідні матеріальні речі або повчати словами – це не значить виховати.

Діти не потребують виховання. Вони потребують любові.

Діти хочуть полежати зі мною кожен вечір, тому що вони люблять проводити час з мамою. Це моя нова улюблена фраза. Чому? Дозвольте мені розповісти.

Нашим дітям 10, 7 з половиною, 6 і 4 роки. Знаєте, що наш семирічний син просить мене щоночі, коли я приходжу заколисати його? «Мамочко, ти полежиш зі мною?» І мені сумно думати про те, що більшість вечорів я відповідала: «Лише на секунду, любий. Мені треба переконатися, що твої брати і сестри лягли спати. Мені потрібно прибрати на кухні. Мені потрібно попрацювати над моїми записами по роботі. Тато і я збираємося повечеряти» Незалежно від причини, що всі ми говоримо одне й теж: «Лише на секунду. Є інші більш важливі справи».

Знаю, знаю, ми не зможемо лежати всю ніч. Дитина буде чекати цього, як усі діти. «Даси палець – всю руку відкусить» ми думаємо, що полежимо всього 5 хвилин, вони хочуть 20. Ми лежимо 20, діти просять 40.

Але… Знаєте що?

Кілька років тому друг нашої сім’ї помер уві сні. Через тиждень в іншому місті семирічний хлопчик несподівано помер поки грав у дворі. Мені важко думати про це, говорити і писати.

Тепер, коли у мене син просить «Мама, полеж зі мною»- це найкраще, що може статися ввечері. Тому що я чую ті деталі, які 7-річні діти не розповідають своїм мамам.

«… сказав мені, що був милим сьогодні. Як огидно. Правда, Мамо?»

«Сьогодні у нас була контрольна з математики і я отримав вищий бал!! Бачиш, мама! я займався і я зробив це!»

«Я сумую за нашим собакою. Коли думаєш, ми зможемо взяти іншого?»

«Мамо, пам’ятаєш, ти казала мені, що під час пробіжки, мені варто допомагати молодшому братові, коли він відстає. Я допоміг. Я побіг відразу за ним, як мені казав тато. Він сказав, що його живіт болить від бігу, і я сказав, що якщо він хоче, може бігти повільніше, і я буду бігти разом з ним, навіть незважаючи на те, що бігти повільно ДІЙСНО нудно, мам!»

Це все відбувається, коли ми відкладаємо всі інші турботи. Це все відбувається, коли ми забуваємо про всі речі, які ми повинні або хотіли зробити.

Моя бабуся казала мені, насолоджуватися дітьми, поки вони в нас потребують.

Вона також говорила, що не знає, навіщо люди народжують дітей, якщо вони зовсім не хочуть проводити з ними час. Вона говорила, що вона любить ростити своїх дітей і знає, що я буду робити так само.

Мої батьки і батьки мого чоловіка нагадують нам весь час, що одного разу наші діти не захочуть проводити так багато часу з нами. Ця думка розбиває моє серце!

Але! Цей день не сьогодні.

Сьогодні я полежу з моїм малюком, коли він попросить мене про це і з усіма своїми 4-ма дітьми і заспіваю їм їх улюблені пісні.

Якщо додати всього 10 хвилин до кожного нашого вечора, коли наше терпіння закінчується, а втома на межі, ще 10 хвилин, які я щаслива провести з нашими дітьми. Слухаючи їх, підбадьорюючи і повторюючи: «Сьогодні, саме зараз, ти – найголовніший для мене».

І знаєте що?

Через 10 років, ці слова повернуться, коли моєму синові буде 17 років, і я порошу його зупинитися і просто посидіти зі МНОЮ пару хвилин… і він зробить це.