«Я мрію стати військовим вертолітником, як мої батько і дідусь», – посміхаючись, каже 15-річна Ліна Назіпова. Дівчина з глибокими блакитними очима і світлим волоссям – одна з 20 ліцеїсток, які першими в історії вступили до Київського військового ліцею імені Івана Богуна (КВЛ). Десятикласниці, самі того не розуміючи, зробили неабиякий прорив у військовій освіті: якщо «експеримент» буде вдалим, у КВЛ й надалі будуть набирати ліцеїстів обох статей. Дівчата матимуть, принаймні, змогу отримати генеральські погони, а в армії нарешті визнають, що жінки можуть бути командирами на бойових посадах.
Радіо Донбас.Реалії побувало у військовому ліцеї напередодні 1 вересня. Це – історія про мрії і про те, як ветеранка війни на Донбасі взялася виховати офіцерами дівчат першого взводу четвертої роти КВЛ.
«Пані молодший лейтенант, дозвольте звернутися! За вашим наказом, доповідаю: перший взвод четвертої роти до шикування готовий у складі 19 ліцеїсток», – мов кулемет, відточує одна з 10-класниць КВЛ. Дівчина віддає честь своєму командиру, офіцеру-вихователю Юлії Микитенко, і з рівною спиною повертається назад у стрій.
Ще декілька років тому молодший лейтенант Микитенко не уявляла, що переведеться з бойового підрозділу у КВЛ. 24-річна офіцер, яку візуально насправді легко сплутати з ліцеїстками, повернулася додому у Київ після того, як у лютому 2018 року у бою на Світлодарській дузі загинув її чоловік, розвідник 25-го тербату «Київська Русь», 54 ОМБр Ілля Сербин.
«Мені, – розповідає Юлія, – тоді дали 10 діб відпустки за сімейними обставинами. У ліцеї працювала моя мама, тут вчився брат. Мені давно пропонували перевестися, але я відмовлялася. Вже після трагедії усвідомила, що не потягну далі посаду командира розвідвзводу, і почала процедуру переводу».
Шлях від бойового до штабного офіцера, попри обставини, став для молодшого лейтенанта ще тим випробуванням. Клопотання про її переведення з батальйону декілька разів «завертало» військове командування. Офіцер-вихователь зізнається: все, врешті, вдалося тільки завдяки особистим зверненням командира роти майора Олега Макітренка та начальника ліцею – Героя України, генерал-майора Ігоря Гордійчука. Його, офіцера-легенду, який дивом вижив після важкого поранення у боях за Савур-Могилу, у КВЛ дуже цінують і поважають. Генерал із позивним «Сумрак» зробив «велику чистку» викладацького складу, почав розбиратися із землею КВЛ, яку раніше передали під забудову, і пішов, як кажуть у ліцеї, на «експеримент» – вперше в історії дозволив набрати у «Богуна» взвод дівчат.
«Але, – підкреслює молодший лейтенант, – ми, все ж, проводимо роботу з роз’ясненнями щодо взаємин між двома статями. Ніхто не проти дружби, але дівчатам я кажу відверто: «Дозволите раз сприйняти себе як «якусь дівчинку», а не як ліцеїстку у такій самій формі, – назавжди залишитеся тією просто «якоюсь дівчинкою».
«Я підбігла і потекли сльози»
У просторих коридорах ліцею, на плацу і на шикуванні побачити дівчат, які виросли у родинах військових, можна без особливих навичок та знань. Ось хтось із ліцеїсток в строю якось «надто професійно» крокує, а ось уже і на мої запитання дівчата чітко й в один голос відповідають: «Так точно!».
Ліні Назіповій з Вінниці – 15. І вона якраз, – одна з тих, хто був готовий до армії, здається, ще з пелюшок. Мама дівчини – прапорщик, батько – майор, а дідусь – полковник.
Львы увидели раненого лисенка и то, что сделала львица поразило вcех