Оголошення Путіним соціальних ініціатив в контексті конституційних змін ніяк не збільшило його рейтинг, навпаки він зменшився, 40% більше не хоче бачити його президентом.
Якщо б заарештували на 15 діб, він був би звільнений прямо перед Пасхою. Цей стьоб – своєрідна “десакралізація” Булгакова – мала відволікти росіян від проблем карантину. Та економічної кризи і навіть на пару днів частково спрацювала, автори точно свої премії отримали. Однак простих і популярних рішень, які мають відволікти росіян від процесу “десакралізації” влади просто немає.
Лише 28% готові довірити Путіну важливі державні завдання, що майже на третину менше, ніж восени 2018 року. Оголошення Путіним соціальних ініціатив в контексті конституційних змін ніяк не збільшило його рейтинг. Навпаки він зменшився, 40% більше не хоче бачити його президентом.
Поправка про “обнуління” президентських термінів Путіна, внесена Терешковою, не подобається багатьом навіть серед російських еліт, до того ж Терешкова також символ скреп, а не майбутнього.
Все це відбувається на фоні “десакралізації” використання енергетичних ресурсів як надійної зброї. Санкції на постачання Росії сучасних технологій видобутку зберігаються. З’явилися санкції щодо “Північного потоку-2”, в цих умовах Газпром був вимушений підписати контракт з Нафтогазом, а за січень-лютий отримав доходів вдвічі менше, ніж за аналогічний період попереднього року.
А головне – Росія зазнала принизливої поразки у переговорах з ОПЕК та іншими виробниками, її гра на підвищення ставок. На витіснення виробників сланцевої нафти і, як наслідок, на неможливість запровадження нафтового ембарго у майбутньому повністю провалилася. Що ще більш чутливо для Путіна – це “десакралізація” його іміджу як “сильного світового лідера”, після всіх перипетій переговорів та зіпсованих особистих відносин.
Якщо ви вважаєте, що все це добрі новини для нас, то боюся, що ви помиляєтеся. Внутрішню “десакралізацію” складно зупинити, але можна компенсувати за рахунок “сакралізації зовнішньої”, тобто підтримати легітимність російської системи влади за рахунок зовнішніх рухів. Постійне повернення самого Путіна до міфології “тисячолітньої державної єдності”, як написано в новій редакції російської конституції, також більш, ніж невипадкове.
Путін вірить у реінкарнацію СРСР та Російської імперії та вважає це своєю особистою місією.
Він також розуміє, що не скористатися можливостями, які надаються коронакризою, може означати їх упустити. Тези про “єдиний народ, мову, ментальність, споконвічні території” лунають майже кожного тижня. Пасаж про “відбиття від печенігів та половців” теж невипадковий. Хоча де печеніги з половцями, а де Росія.
Я знаю, що деякі політики чи експерти вважають мене “алармістом”, тобто людиною, яка перебільшує існуючі ризики. Я був одним з небагатьох, хто у консультаціях з нашими міжнародними партнерами після грузинської війни казав, що агресія Росія проти України це питання часу. Почнеться вона ймовірно з Криму. Ставлення було різним: від бажання зрозуміти та дослухатися до обережно скептичного. Тепер багато моїх колег, зокрема у Німеччині та США, нагадують мені про це.
Пандемія коронавірусу ставить перед нами багато проблем, в першу чергу щодо здоров’я та добробуту, але це не має відволікати нас від російської агресії і розуміння. Що невизначеність і непередбачуваність російської системи може зрости в рази на фоні існуючих проблем. Адже такої сукупності проблем в Росії не було з 90-х років, і ми маємо бути до цього готові.