Рік президентства Зеленського: влада проти громадянського суспільства
Владна команда витрачає багато зусиль на протистояння. Проте мова не про боротьбу з корупцією, олігархами і навіть не стільки з політичними супротивниками, як передовсім з громадянським суспільством.
В Офісі президента швидко зрозуміли, що захмарні рейтинги – це ненадовго, тому вирішили не стільки підтримувати їх на тій ж позначці, скільки понижувати рівень довіри до інших, аби влада зоставалася єдиною інституцією, якій українці довіряють.
Якщо поглянути на показники народної довіри, то ключовими авторитетами для народу є армія (баланс довіри-недовіри складає 44,1%), надзвичайники (39,6%), церква (34,5%), волонтери (31,5%), Нацгвардія (30%), прикордонники (29,6%), добробати (14,9%), вітчизняні медіа (12,1%) і аж тоді президент (10,9%). В той час, як Верховна Рада (-37,1%), уряд (-36,5%), суди (-62,4%) та інші органи влади мають здебільшого негативний баланс.
І майже всі суспільні інституції, котрі мають позитивний баланс довіри, встигли зазнати нападок від президентської команди в перші ж місяці її приходу до влади. Проте боротьба має навіть ширший фронт, адже ведеться не лише проти інститутів громадянського суспільства, а й місцевої влади та ідеологічно – проти цінних орієнтирів, що встановилися після Майдану.
Від армії до ЗМІ
Показовою справою проти військових та волонтерів мало стати розслідування вбивства Павла Шеремета. Проте поки що ця справа скидається на недолугий спектакль імені Авакова. Однак це ніяк не завадило главі МВС позбутися приставки «тимчасовий» та перетворитися на повноцінного міністра в новому уряді. І махання пальчиком Зеленського під час пресконференції за підсумками року його президентства виглядало непереконливо.
Під час акції «АвакOOF відкрий докази» біля будівля МВС. Активісти тримають плакати із зображенням Андрія Антоненка, Юлії Кузьменко та Яни Дугарь, які є підозрювані у справі про вбивство Павла Шеремета. Київ, 28 травня 2020 року
Найвідомішим же прикладом боротьби із активістами є справа одеського активіста Сергія Стерненка, котру нова генпрокурорка Ірина Венедіктова навмисне витягнула із загашників.
Вона також задіяна в ідеологічній боротьбі влади із суспільством, що відбувається паралельним курсом, аби не лише знищити інституції, але й підважити ті цінности та орієнтири, на котрі соціум міг би опертися.
Заради досягнення цієї мети Зеленський та команда не гребують допомогою таких одіозних персонажів, як ексзаступник януковичівської Адміністрації президента Андрій Портнов. Передовсім йдеться про їхній наступ на ідеали Революції гідности та антикорупцію, боротьбу із якими можна простежити через знищення справ Майдану та Катерини Гандзюк, а також відкриття провадження проти Тетяни Чорновол.
Крім того, різноманітні спікери «Слуги народу» та посадовці час до часу висловлюють якісь твердження, котрі суперечать стратегічному курсові держави на європейську та євроатлантичну інтеграцію. Як-от заява міністра оборони Андрія Тарана, що цілковита адаптація Збройних сил України до стандартів НАТО є неможливою.
Трохи складнішою для влади виявилася справа із церквою. Проте в боротьбі із авторитетом цієї інституції в нагоді став філіал кремлівської церкви в Україні. Саме її неадекватна поведінка під час карантину, проведення масових служб на Великодні свята без дотримання безпечної дистанції, без використання засобів індивідуального захисту та з причащанням з одного посуду спричинили до появи кількох вогнищ епідемії по всій країні. І ненависть, котра звалилася на Московський патріархат у зв’язку з цим, часто зачіпала побіжно віруючих і церкву як суспільну інституцію загалом, себто і ПЦУ, і УГКЦ, і протестантів й т.д.
Час до часу влада намагається приборкати вітчизняні медіа. Ключову загрозу для неї становлять відповідальні ЗМІ, котрі займаються розслідуваннями, аналітикою та публікують перевірену інформацію. Тому важливо знищити їхню репутацію та вбити до них народну довіру. Змішати їх із сірою масою недобросовісних видань та каналів
Значна частина українських медій є помічниками Зеленського в цій ситуації, адже перекручують інформацію, маніпулюють, джинсують, задовольняють апетити своїх власників, впарюють печені сенсації та фейки, видають бажане за дійсне – лиш би назбирати кліків та лайків. Себто займаються усім, окрім журналістики. Завдяки цьому влада дозволяє собі стверджувати, начебто «всі вони брешуть» і «всі вони однакові», аби підігнати всіх під одне лекало. Ексглава Офісу президента Андрій Богдан озвучував тезу, що вітчизняні медіа себе дискредитували та вичерпали і є непотрібним каналом для влади, аби комунікувати з народом. Що слід розуміти: аби можна було пудрити мізки людям, уникаючи фільтрів й незручних матеріалів про корупцію, маєтки, брехню, невиконанні обіцянки та зв’язки з олігархами.
Також для приборкання медій влада намагалася використати законопроєкт про дезінформацію, котрий мав би надати президентській команді змогу розправлятися з неугодними ЗМІ за будь-якої зручної нагоди. Проте спротив професійної громадськости стримав владу, а це означає, що рішуча реакція таки діє.
Частина владної команди також активно бореться із громадськими організаціями. В уряді Гончарука, включно із самим прем’єром, була ціла група колишніх представників різних НГО. Та після оприлюднення плівок, на яких глава Кабміну розповідав про некомпетентність президента в економічних питання уряд відправили у відставку, а третій сектор втрапив в немилість. І активістів тепер таврують не лише «ґрантожерами», а й «соросятами», як це вже давно роблять посіпаки Кремля.
Влада пиляє ногу, на якій стоїть
Підприємець та викладач бізнес-шкіл Валерій Пекар стверджує: «Треба плекати середовище довіри навколо себе. А середовище треба плекати дуже широке, тому що рамка відповідальності – дуже сильно розширена… Будь-яка модель довіри є вразливою. Комусь все одно тре довіряти. Все суспільство стоїть на довірі. І суспільство, яке не має довіри, не може розвиватися».
Вітчизняна влада ж діє наперекір здоровому глуздові, наче взявши собі за мотто назву російського фільму: «Всі помруть, а я залишусь». Проте система так не працює.
Нищачи суспільні інститути, котрі мають позитивний баланс довіри населення, Зеленський ризикує вибити собі опору з-під ніг, адже українська влада інституційно дуже слабка. Вона тримається саме завдяки громадянському суспільству, котре від часів Майдану в критичні часи підміняє собою недієздатні державні інститути, створюючи навколо неї захисний скелет. Його дискредитація чи знищення може коштувати Україні державности, адже владу не буде кому боронити у випадку серйозної відкритої агресії ззовні (а не тліючого конфлікту).
Крім того, боротьба з громадянським суспільством може перерости у реальний внутрішній конфлікт, що лише потішить Москву. Тому подібними діями Зеленський та компанія, свідомо чи ні, розправляється не із потенційними конкурентами та не розчищає собі шлях для другого терміну, а працюють на руку Кремлю чи то підпрацьовують рукою Кремля.
Стали відомі імена воїнів ЗСУ, загиблих на Донбасі. Фото