Після 12 років спільного життя моя дружина побажала, щоб я запросив іншу жінку на обід і в кіно.
Вона сказала мені: «Я люблю тебе, але знаю, що й інша жінка любить тебе, і хотіла б з тобою провести час».
Інша жінка, якій моя дружина просила приділити увагу, була моєю мамою. Вона була вдовою вже протягом 19 років.
Але оскільки моя робота і троє дітей вимагали від мене всіх моїх сил, я міг відвідувати її тільки зрідка.
Того вечора я подзвонив їй, щоб запросити її на вечерю і в кіно.
– Що трапилося? Ти в порядку? – відразу запитала вона.
Моя мама – з того розряду жінок, які відразу налаштовуються на погані новини, якщо телефон дзвонить пізно.
– Я подумав, що тобі приємно буде провести зі мною час: – відповів я.
Вона задумалася на секунду, потім сказала:
– Я дуже хочу цього.
У п’ятницю після роботи я їхав за нею і злегка нервував. Коли моя машина пригальмувала біля її будинку, я побачив її біля дверей і зауважив, що вона, схоже, теж трохи хвилювалася.
Вона стояла в дверях будинку, накинувши пальто на плечі. Її волосся було закручене в локони, і вона була в платті, яке вона купила на святкування останньої річниці свого весілля.
– Я сказала своїм друзям, що мій син сьогодні проведе зі мною вечір в ресторані, і вони залишилися під глибоким враженням, – сказала вона, сідаючи в машину.
Ми поїхали в ресторан. Хоча не розкішний, але дуже красивий і затишний. Моя мама взяла мене під руку і йшла так, немов вона була першою леді.
Коли ми сіли за столик, мені довелося самому читати їй меню. Очі матері тепер могли розрізняти тільки великий шрифт.
Дочитавши до середини, я підняв очі і побачив, що мама моя сиділа, дивлячись на мене, і ностальгічна посмішка грала на її губах.
– Раніше, коли ти був маленький, все меню читала я, – сказала вона.
– Значить, настав час, коли потрібно платити послугою за послугу, – відповів я.
За вечерею у нас вийшла дуже хороша розмова. Начебто нічого особливого. Ми просто ділилися останніми подіями в нашому житті. Але ми так захопилися, що запізнилися в кіно.
Коли я привіз її додому, вона сказала: «Я ще раз поїду з тобою в ресторан. Тільки на цей раз я запрошую тебе ».
Я погодився.
– Як пройшов ваш вечір? – запитала мене дружина, коли я повернувся додому.
– Дуже добре. Набагато краще, ніж я собі уявляв, – відповів я.
Кілька днів по тому моя мама померла від інфаркту.Це сталося так раптово, що у мене не було жодного шансу щось для неї зробити.
А ще кілька днів по тому я отримав конверт з квитанцією про оплату з того ресторану, в якому ми з мамою вечеряли. До квитанції додавалася записка:
«Я оплатила рахунок за нашу другу вечерю заздалегідь. Правда, я не впевнена, що зможу повечеряти з тобою. Але, тим не менше, я заплатила за двох осіб. За тебе і за твою дружину.
Навряд чи я коли-небудь зможу пояснити тобі, що для мене означала та вечеря на двох, на яку ти мене запросив: «Мій сину, я люблю тебе. »
Боррель пояснив, чому «ЄС – не банкомат» для України