Вдома і стіни допомагають. А іноді це стосується навіть кохання. Христина Кечмур уже два роки, як поміняла Івано-Франківськ на Мілан. Дівчині подобається батьківщина її благовірного, але все ж є декотрі речі, які й досі дратують.
Підстрахуватися і закохатися
Христина Кечмур із Долинщини ще чотири роки тому працювала стоматологом в Івано-Франківську, орендувала в місті помешкання, насолоджувалася життям і навіть не підозрювала, що ось-ось кохання занесе її аж до сонячної Італії.
Їхня історія закрутилася доволі банально – познайомилися в інтернеті, через соцмережі. 30-літній Марко написав «Привіт». Італійською. Христина відповіла англійською. Так і порозумілися. Однак за місяць щоденного спілкування розмовною мовою стала італійська. Дівчину так надихнуло нове знайомство, що вона додатково вчила італійську онлайн.
«Італійські чоловіки дуже галантні, – всміхається Христина. – І надзвичайно уважні до жінки. Вранці побажає гарного дня, в обід – смачного, увечері поцікавиться, як справи». Потім Марко зізнався коханій, що він їй написав, бо одразу побачив – ця дівчина не легковажна. І взагалі чоловік каже, що українки більш жіночні, ніж італійки, вміють створити домашній затишок і тепло в сім’ї.
Тривалі переписки в інтернеті вже не задовольняли обох, Марко першим запропонував зустрітися, однак йому ніяк не вдавалося вирватися з роботи. Тож уже через два місяці прикарпатка летіла до Мілану. Про свою шалену витівку батькам не сказала – аби не переживали. Хоча, як зізнається дівчина, сама вона добряче хвилювалася – різні ж історії доводилося чути.
Свої побоювання Христина не приховувала від іноземного друга, тож захотіла підстрахівки, попросила спершу надіслати ксерокопію сторінок з його паспорта, і ті «докази» разом із телефоном та адресою залишила своїй подрузі. Пояснила лаконічно: «Якщо я зникну зі зв’язку, шукай його». Мало того, Христина знайшла контакти всіх своїх знайомих, які жили в Італії – у разі чого. Наприклад, доведеться втікати.
«Чесно кажучи, й досі не розумію, як я зважилася тоді на такий сміливий крок, – каже дівчина. – Почуття роблять дива з людиною».
Під час перельоту в її голові роїлися різні думки. Приємні і не дуже: «А раптом в аеропорту мене ніхто не зустріне?..» Будьте обережні з вашими думками, вони мають властивість ставати дійсністю. Коли Христина вийшла з літака, в аеропорту її й справді ніхто не зустрів. Написала смс-повідомлення: «Ти де?» Як виявилося, італієць затримався, бо ніяк не міг знайти місце, аби припаркувати авто.
Відпочинок минув чудово. Обоє багато гуляли Міланом, їздили вечеряти біля мальовничого озера, каталися на катері… Однак додому Христина поверталася ще не закохана. Справжні почуття нахлинули, коли Марко завітав до Івано-Франківська. Вдома і стіни допомагають. Вочевидь, це стосується навіть кохання.
«Пам’ятаю, коли Марко вперше приїхав до мене, то був шокований розбитими дорогами, – усміхається Христина. – Також йому не зовсім підійшла українська кухня, багато страв видалися надто важкими для травлення. А ось підкорила Марка наша мальовнича природа».
Одружуватися – не модно
Так обоє їздили одне до одного в гості протягом двох років. Вже і з батьками перезнайомилися, і з друзями. «Під час знайомства з моїми батьками, – сміється дівчина, – допомогло те, що ніхто з них не знав ні англійської, ні італійської. Тож усю розмова я могла фільтрувати». До речі, навіть після одруження доньки і переїзду до Італії її батьки все одно ще довгий час допускали, що вже дуже скоро Христина повернеться додому.
Прикарпатка залишилася на дівочому прізвищі, бо в Італії так заведено. Аби там працювати стоматологом, мусила піти здобувати додаткову освіту. Бо інакше мала би право лише асистувати.
Взагалі перший місяць подружнього життя видався для молодят дещо важким – притиралися характерами. Вінчання відклали. Христина каже, що із цим процесом в Італії трохи складно, багато часу займають бюрократичні тяганини.
До речі, тут так багато мультинаціональних сімей, що це вже стало майже нормою. Також в Італії тепер нова тенденція – не одружуватися офіційно. Чимало пар багато років живуть у цивільному шлюбі, виховують дітей, але стосунки все одно не узаконюють.
Культ матері, культ тварин і криза
Христина каже, що італійці вище цінують жінок, ніж багато українців. Ставляться завжди з повагою. «Принаймні так заведено у моєму нинішньому оточенні, – додає дівчина. – Ні в родині Марка, ні серед його друзів я жодного разу не помічала суперечок чи образ. Кожен чоловік береже свою дружину, як зіницю ока. Думаю, тут справа у вихованні.
Ще змалку в італійських сім’ях закладається повага до матері, бережне ставлення до неї. Для дорослого італійця є звичним чи не щодня телефонувати до мами, аби спитати про її самопочуття. Марко, наприклад, кожен день цікавиться в мами, чи не потрібна їй часом якась допомога». У гості до чоловікових батьків пара ходить раз або двічі на тиждень. Щонеділі на обід гуртується вся родина. «Це прекрасна традиція», – каже прикарпатка.
Взагалі своїм дітям італійці дозволяють значно більше, ніж прийнято в Україні. «Дітям дозволено майже все, – сміється Христина. – Наприклад, якщо дитина в гостях розіб’є якусь річ чи забруднить скатертину, на це ніхто не зверне уваги і батьки не скажуть ні слова зауваження, мовляв, це ж маля».
Більшість хатніх обов’язків – на відповідальності Христини. Хоча іноді Марко бавить свою кохану смачним сніданком. В Італії вранці заведено їсти солодкі смаколики з кавою. Дружина ж привчила італійця до вареників, борщу і голубців. А ось холодець йому не подобається, каже, що на смак він, як котячий корм. Ну, і, звісно ж, майже жоден день у більшості місцевих не обходиться без келиха вина до обіду чи вечері.
Багато років поспіль для італійських жінок було неприйнятним ходити на роботу, чоловіки достатньо заробляли, тож сеньйори займалися собою, дітьми і домашнім затишком. Як-от свекруха Христини. Вона жодного дня в своєму житті не працювала. Але так було, поки країна не увійшла в економічну кризу. Лише чоловікової зарплати не вистачає для утримання всієї сім’ї. Тому тепер працюють обоє. Принаймні ті, в кого є діти.
«А ще тут присутній культ домашніх тварин, – сміється Христина. – Всі супермаркети переповнені відділами з кормами, іграшками, одягом та іншими цяцьками для тварин. По телевізору часто мигтять передачі на кшталт «що приготувати своєму собаці на обід».
Христині подобається Італія, але все ж є декотрі речі, які її й досі дратують. Наприклад, коли вкотре запитують: «Ти православна?» – «Так…» – «А хіба ти можеш одружитися з католиком?!» Або ж часто, коли дізнаються про її православну віру, цікавляться, чи вона хрещена. Тобто італійці взагалі не мають уявлення, що і православні, і католики є християнами.
А ще багато італійців думають, що Україна – це там, де холодно, там, де п’ють багато горілки, а люди живуть дуже бідно. Коли Христина щось згадує про війну на сході своєї Батьківщини, то нерідко чує: «А що, війна й досі не закінчилася?..»
Наталя Мостова
Арестович спрогнозував оптимістичні терміни завершення війни в Україні