Мій коханий залишив мене дізнавшись що я вагітна. Напевне, я просто не побачила, що любить він мене не так сильно, як мені здавалося. Ні він, ні його батьки, ні його сестра, моя близька подруга, не хотіли навіть дивитися на свою дочку-онуку.
Та я нічого і не вимагала. Кожен зробив свій вибір: він знайшов нову подругу, я народила дитину без чоловіка.
В свій час мати сказала: “Йди геть. Пущу назад, тільки якщо позбудешся дитини».
Мама виховала мене без батька. Вона не хотіла для доньки тієї ж долі. Вона мала на це право. Але я ніколи не скажу своїй дівчинці нічого подібного. Ми будемо один одному підтримкою та опорою. У нашому домі не буде скандалів з-за нестачі грошей або чоловічої допомоги.
Я тільки закінчила інститут і вже працювала, але вдалося оселитись до студентського гуртожитку і навіть добитися малосімейки. На зарплату придбала дещо з меблів та предметів обіходу. Адже в мене нічого не було. Які там соки-фрукти для вагітної! Аби на хліб з молоком вистачало.
Але я не хотіла, щоб мене жаліли. Я посміхалась. До мене заходили в гості його друзі. Я говорила про нього тільки хороше, без образ. Мені потрібні сили для дитини, яку я носила під серцем. Колись я почула фразу : тобІ ніхто нічого не винен. Грубовато, але по суті вірно. Чому мене хтось мусить рятувати, якщо я сама взяла на себе відповідальність за своє життя і за життя маленької людини?
Донька родилась в грудні. Новий рік ми зустріли з нею. Мої нові знайомі студенти збиралися, грали на гітарі, пили чай, допомагали прати пелюшки. Багато хто говорив, що у нас в домі дивовижно радісно і легко. Я помітила, як один з студентів став приїжджати частіше і залишатися довше. Він був добрим, умілим і, між іншим красивим. Сашко на 4 роки молодший від мене. Я зачинила сердце, заборонила собі будувати плани і радіти кожній хвилині, поки ми разом. А потім я зустрілась з його мамою. Через нього вона просила дозволу завітати на гостину і … в перший же день назвала мене донечкою.
Теперь ми з чоловіком живемо в іншому гуртожиток. Все в кімнаті зроблене його руками. Він говорить, що я ідеальна жінка. З моєю мамою ми помирилися. Вона обожнює свою онуку. По вихідним ми їздим до його батьків в сусіднє місто. Там Варка кидаєтся до своєї другої бабулі, і два дні вони один від одного не відходять.
Я з жaхом думаю: а якби я правдами і неправдами утримала біля себе людину, яка мене не любила, то чи щось подібне я б зараз мала! Тільки чоловіка, який не помічає мене , свекруху, впевнену, що я зламала її сину життя, почуття вини і сльози в подушку.
Бог дав мені значно більше, ніж я просила.
Всі хвороби від нервів: міф чи реальність