Українські військові продовжують гинути на війні за незалежність нашої держави. Неподалік від населеного пункту Золоте на Луганщині в суботу, 10 квітня, російсько-окупаційні війська вбили 24-річного старшого солдата Андрія Теперика, який був родом із Харківщини
Товариші бійця по службі з 92-ї ОМБр розповіли, що того дня пізно ввечері хлопця застрелив ворожий снайпер. Детальніше про це читайте в матеріалі OBOZREVATEL.
Перед смертю дзвонив мамі
Андрія вбили близько 23:00. Незадовго перед цим він дзвонив своїй мамі й повідомив, що планує на початку нового тижня приїхати додому, в нього намічалася відпустка.
“Тепер мама Андрія не знаходить собі місця: вона чекала сина в гості, а його привезуть у труні попрощатися”, – ледь стримуючи сльози розповідає староста села Мартове Харківської області Тетяна Петрівна.
Раніше жінка працювала вчителькою в місцевій школі й прекрасно пам’ятає Андрія. Білявий хлопчик, навчався на середньому рівні, але його всі любили за доброту та відкритість. “Непосидючий, веселий такий хлопчисько. Знаєте, він такий був дуже людяний хлопчина”,– згадує староста.
Був патріотом і не хотів сидіти в рідних на шиї
Андрій з простої і працьовитої сім’ї. Його батько працює на фермі трактористом, мама – технічний працівник у місцевому будинку культури. За сільськими мірками – сім’я середнього достатку. Також у бійця залишилась молодша сестра.
“Знаєте, Андрій був безвідмовним. Якщо попросиш у чомусь допомогти, завжди відгукнеться. І все намагався зробити швидко. Я пам’ятаю, що до армії ще він захоплювався мотоциклами. У них був старенький “Дніпро”, він весь час із ним возився”,– каже Дарина, мешканка села.
У Андрія на сторінці в одній із соціальних мереж є багато фотографій цього самого мотоцикла. Ще він захоплювався риболовлею, ловив карасів і фотографував світанки над водосховищем.
Після школи Андрій відслужив в армії, проте якоїсь особливої роботи в Мартовому не було. Сидіти на шиї в батьків хлопець не хотів, до того ж був патріотично вихований.
Недалеко від його села розташований Чугуїв, військове містечко. Андрій вирушив вперше служити за контрактом, а потім повернувся, побув у селі. Через деякий час йому запропонували служити в 92-й бригаді, він знову уклав контракт і в кінці серпня 2019 року вирушив на Донбас.
А держава ні до чого: в Україні почали судити дітей за мізерні пенсії батьків