Дружина солдата морської піхоти поховала його на 7-му місяці вагітності: “Моє життя закінчилося разом з життям чоловіка”
Після смерті чоловіка дівчина народила йому доньку
Назавжди 21-річний матрос 503-го батальйону 36-ї бригади Мп Едуард Федоров, після поранення під Водяним помер у Харківському військовому госпіталі 2 липня 2018 року. Через кілька місяців після загибелі чоловіка його дружина Юля народила доньку: її назвали Ліза, і вона – татова копія.
Юлія познайомилася з Едуардом в жовтні 2017 го в клубі в Маріуполі. У її подруги був день народження, а він з компанією сидів за сусіднім столиком. Підійшов, взяв телефон: подзвонив, через тиждень вони зустрілися, і все закрутилося дуже швидко. Через місяць після знайомства стали жити разом, а через три місяці з початку відносин дівчина дізналася, що вагітна. Едік нічого не приховував і відразу зізнався, що зовсім скоро у нього ротація: “Якщо почекаєш, – сказав, – одружимося відразу після мого повернення”. На війну він повернувся в січні, а вже 28 квітня закохані розписалися.
За словами Юлії, вона знала, як це страшно і чим може закінчитися. Але Едік обіцяв їй повернутися, був дуже радий вагітності і говорив, що буде максимально обережний. Дівчина розповідала, що одного разу він приїхав на вихідних додому і запитав: “Що ти будеш робити, якщо я помру?”. Юля відповіла: “Тоді я помру теж”.
Едік всього раз вийшов на зв’язок 27 червня, протягом решти часу ніхто не можу йому додзвонитися. Вночі цього дня Юлії хтось із військових подзвонив: “Я знаю, що ви вагітні, заспокойтеся, ваш чоловік поранений, його прооперували, він зараз без свідомості в Маріупольському госпіталі”.
Вночі в госпіталь дівчину не пустили, до ранку вона мучилася в очікуванні будинку. Коли ж дівчину пустили в палату до коханого, після побаченого, її довелося відводити під руки і заспокійливі слова лікаря.
“Я була на сьомому місяці вагітності і знала, що Едик не просто поранений – у нього були зачеплені майже всі внутрішні органи. Товариші чоловіка розповіли, як він вийшов в районі Водяного перевірити, чи все гаразд у хлопців на позиціях. Чоловік виявився зверху, а снайпер, який поранив його, був знизу. Куля пройшла під бронежилетом, розсипалася всередині на дрібні кульки, потрапила в обидві легені і печінку. У лікарні Едику відрізали половину печінки, у нього була контузія шлунку, видалили селезінку. Легені не працювали, куля пройшла навіть біля серця”, – з тремтінням згадує дівчина.
Коли Юлії подзвонив командир чоловіка і сказав, що Едіка доставили до Харківського госпіталю, вона вже стояла на вокзалі в Маріуполі з квитком до Дніпра. До 2 липня, коли серце Едіка зупинилося, батьки і вірна дружина чергували між його лікарняною палатою і церквою.
Коли вони повернулися в черговий день додому, щоб вранці знову поїхати до близької людини, їм подзвонили і повідомили трагічну новину.
“Мама була ближче територіально, так що відразу повернулася в госпіталь. Дядько Юра сам подзвонив дружині, сказав: “Ну, що там?”. А вона як закричить в трубку… І тут вже не було ніяких надій. Всі надії розбилися. Виявилося, коли мама Едіка приїхала – його тіло, вже вивозили з палати…”,- розповідає Юлія.
Через кілька місяців після трагедії, 17 вересня, у Юлії і Едіка народилася донька Ліза, яка в точності схожа на свого батька.
Молода мама з донькою переїхали в Черкаську область, де похований її чоловік, коли Лізі було приблизно два тижні. Юлія вирішила, що тут їй морально буде легше. Там живе і мама Едіка, родичі всіляко їх підтримують.
“Розповім я дочці, що сталося? Звичайно. Скажу, що її тато загинув на війні, і що він – Герой України. Ми щомісяця ходимо на кладовище з мамою Едіка, і я завжди беру Лізу з собою”, – заявила Юлія.
Місцеві, йдучи зранку до церкви, побачили вже закрикавлене тіло: чоловік вдарився головою об кам’яну огорожу і помер