«Полтергейст розвів мене з чоловіком, вижив з будинку та розлучив з донькою»: історія криворожанки, яку 11 років переслідує барабашка
Розповідь звучала страшно. Але далі було ще страшніше. Барабашка витворяв таке, що до будинку Олени потягнулися журналісти вітчизняних і зарубіжних ЗМІ, уфологи та лікарі. А місцевий люд, осіняючи себе хресним знаменням, став обходити її будинок десятою дорогою…
«Відчуття — ніби тебе душить ожилий небіжчик»
— Олено, де ви зараз живете? — питаю 34-річну Олену Дорогову телефоном.
— Не в своєму будинку. Полтергейст викурив нас звідти. (Полтергейст — термін, яким заведено називати незрозумілі паранормальні явища, пов’язані з шумом, стуком, самовільним переміщенням предметів, самозайманням тощо. У перекладі з німецької полтергейст означає «галасливий дух». — Авт.) Напевно, щоб господарювати самому. Хоча ми стільки років терпіли його знущання, стільки грошей вбухали в ремонт, сподіваючись, що привид кудись подінеться. Будинок зараз закритий. Його ніхто не хоче купувати, знаючи його історію…
— Можете пригадати для наших читачів, як все починалося? Коли ви зрозуміли, що з будинком щось не так?
– Ще з дитинства пам’ятаю: візьмемо собаку або кішку, вона або втече, або здохне. На горищі постійно щось стукало. Маму й бабусю з дідусем не особливо це вражало. Подумаєш, домовик пустує! Коли дід помер, будинок перейшов мені у спадок, а бабуся з мамою переїхали в інший будинок.
Я вийшла заміж, народила дочку. Не прислухалася до звуків на горищі, поки перший чоловік не став говорити: «Треба щось робити. Там начебто стадо гномиків бігає». Але батюшка, якого ми запросили, як тільки зайшов у хвіртку, одразу ж відчув щось недобре. «Я тут нічого робити не буду», — сказав він. І пішов.
Потім я розлучилася. Стала жити цивільним шлюбом з Женею Дороговим. Завагітніла. І тут барабашка «як сказився». І гримів, і стукав, і світло включав-вимикав, і гупав як здоровенний дядько. Поводився ніби розсерджений законний чоловік, який дізнався, що дружина завагітніла від іншого. Напевно, вирішив мене «покарати». Одного разу, на Різдво, 7 січня, коли я спала, полтергейст приліг поряд і схопив мене за горло. Відчуття — ніби тебе душить ожилий небіжчик. Такі у нього були крижані руки.
Я в крик. Чоловік Женя обшукав усю квартиру, думав, що хтось заліз. Все було зачинено. Тільки потім він побачив у мене на руках червоні сліди, як від наручників або тугих мотузок. І на шиї. І на ногах.
Пам’ятаю, як ми бігли в жаху з дому, схопивши мою дочку від першого шлюбу. У міліцію не заявляли. Засміють! Відтоді жили, ніби на вулкані. Постійно придивлялися, прислухалися. П’ятирічна донька якось сказала, що одного разу побачила «дядю», який пройшов крізь стінку. А через кілька місяців, на Трійцю, чудовисько напало знову.
Ми з чоловіком лягли спати. Мене опівночі щось кольнуло в ногу. Потім повіяло крижаним холодом, як з холодильника. І ЩОСЬ навалилося на мене зверху, втиснуло в подушки і стало душити.
Моторошно запахло смаленим, як птицю на багатті смалять. Коли Женя включив світло, побачив трохи вище зап’ясть десятисантиметрові опіки, як сліди від курячої лапи. І на животі — 20-сантиметровий опік у вигляді стріли. На шиї — смужка, ніби душили товстою волосінню.
«Нас точно в дурку запроторять!»
— Син тоді подзвонив мені й попросив викликати міліцію, — згадувала мати Жені Дорогова Валентина Репік-Дорогова. — Чоловік каже: «Нас точно в дурку запроторять! Що ми їм скажемо? Що невістку душив привид? «Сваха теж сказала, що в міліцію краще не треба. «Ще Женьку звинуватять, що це він Олену катував».
У церкві допомогли провести таїнство освячення й очищення житла. Порадили викинути непотріб з дому, який накопичився за багато років. Олена знайшла нову жовту сорочку з короткими рукавами, яку не купував ні дідусь, ні чоловік. Її тут же спалили. А барабашку стали задобрювати. «Ну що ти хочеш, дурнику?» — боязко говорили господарі, підкладаючи йому на горище то цукерки, то гривні, то чарочку з винцем.
Коли за два тижні після нападу у Олени виникла загроза викидня, лікар швидкої здивувалася: «А це що у вас на животі?» — «Полтергейст …» — пробурмотіла Олена. Їй не повірили. І в швидкій, і в лікарні, влаштували допит. Пригрозили, що якщо не зізнається, звідки рани, не приймуть у неї пологи. «І як ти збираєшся народжувати? Як тобі дитину можна довірити? Тобі треба перевіритися у психіатра. А раптом ви сектанти?» — атакували подружжя Дорогових лікарі.
— Я тоді обурився: «Які секти? Ми з дружиною обоє хрещені. Я віруюча людина. А чи в порядку у мене з головою, щороку перевіряє медкомісія. Я працюю в кар’єрі електриком, — згадує Женя Дорогов.
Не знаючи, що робити, Валентина, мама Жені Дорогова, подзвонила в «ФАКТИ». Тоді, 11 років тому, ми залучили всіх можливих фахівців, щоб спробувати приборкати полтергейст і зрозуміти, чи не вплинув його напад на майбутню дитину Олени?
Головлікар комунального закладу «Міський клінічний пологовий будинок № 1» Кривого Рогу заявила, що термічні опіки першого ступеня на животі Олени для плода безпечні, а в полтергейсти вона не вірить. Протоієрей Української православної церкви Олег Мельничук пояснив подію підступами диявола і порадив його вигнати з допомогою Божою сили. Не шукати порятунку в обрядах типу освячення квартири, а знайти духівника — священника, який би духовно удосконалював і направляв молоду пару в потрібне річище. А також часто сповідатися, причащатися і молитися.
Протоієрей вважав, що сліди на тілі не означали нічого, загрози для життя малюка від диявола немає. А батькам краще удати, що цієї події як би не було.
Глава Українського науково-дослідного центру вивчення аномалій «Зонд» кандидат технічних наук Артем Білик пояснив, що полтергейст, сутність з паралельного світу, яка може проявитися в певних точках простору і часу і взаємодіяти зі світом людей, зазвичай тяжіє до тектонічних розломів, кладовищ, боєн, до приміщень з негативною енергетикою, будинків з поганою історією або сімей з неблагополучним психологічним кліматом. І порадив якомога швидше на якийсь час покинути будинок. А то й локалізувати агресора. «У нас є технічні способи знищення таких явищ за допомогою напруженості електромагнітного поля», — запевнив він.
Але барабашка не дурень, на якийсь час зачаївся і став нападати вже не в домі, а там, куди Олена приходила в гості. Демонстрував, що замки, стіни та відстані його не зупиняють. «Сенс за ним полювати, якщо він усюди?» — подумали Олена з Женею. Вирішили заспокоїтися, оформили офіційно відносини, зробили хороший ремонт і 14 серпня 2010 року народили здоровісіньку дитину.
На пологи мама Олени зашила їй в сорочку, в якій та пішла в пологовий зал, молитву проти антихриста, молитву матері за дітей і молитву Чесному Хресту. Слава Богу, всі страхи, що з дитиною буде щось не так, не виправдалися.
«Так він не відстане! Напевно, закохався»
Після пологів привид не з’являвся пів року. Але одного разу Олені уві сні якийсь чоловік з голим торсом кинув в обличчя жменю землі… А коли хотів нашкодити чоловікові з донькою і Олена стала його зупиняти, непроханий гість сказав: «Нехай п’є. Помреш». Прокинулась нещасна на підлозі, скинута полтергейстом.
– На одній руці був надряпаний хрест, на інший — слово чи то «пей», чи то «лей». Або «лео»? — згадує жінка.
Які тільки припущення не висловлювали експерти в телепередачах про те, що означають ці слова і звідки ж все-таки взявся цей дух? Припустили навіть, що Олену мучить… дух вбитого німецького солдата. Там, де вона живе, під час Великої Вітчизняної війни в лютому 1944 року йшли визвольні бої. І, можливо, привид, душа непохованого за християнськими обрядами тіла, оселився в будинку Олени з того часу.
А ось думку, що у господині будинку класичний випадок стигми, героїня відкидає:
— Стигми найчастіше утворюються у релігійних фанатиків у місцях «п’яти ран Христа»: на долонях (зап’ястках), ступнях і в боці, іноді на інших частинах тіла (сліди тернового вінця на лобі, слід від хреста на плечі). У мене ж опіки були на шиї, животі, тильній стороні рук і збоку на нозі. Причому не як сліди від цвяхів, а у вигляді курячих лап і слів, що ніби писала дитина.
Тим часом привид став нападати на інших людей. Напав він на знайому сім’ї Галину Токар (до якої Олена зайшла в магазин), залишивши на її плечі опік. Постраждав і знайомий Іван, який після бесіди з Оленою прийшов додому, ліг на диван, звідки його викинуло в двері спиною назад.
Ховаючись від полтергейста, сім’я то ночувала у родичів, то винаймала квартири. Але привид знаходив їх і там, нападаючи тільки на Олену. Мати помітила: коли поруч маленька Катя, напади частішають. Аби вберегти молодшу доньку від стресу, її вирішили відправити до бабусі, мами чоловіка. Туди ж переїхав і Женя. Олена зі старшою донькою жили у своїх батьків.
У будинок пустили квартирантів. Ті через тиждень виселилися. Інші квартиранти, цигани, стійко терпіли витівки полтергейста три місяці. А коли у них здохли дві кішки та собака, теж покинули будинок.
— У родині почалися сварки і скандали, — продовжує Олена. — А потім ми і зовсім розійшлися. Це сталося сім років тому. Виходить, що барабашка зруйнував життя нашої родини. Розвів з чоловіком. Відібрав будинок. Розлучив з донькою. Я хоч і зустрічаюся з Катрусею, але разом з нею не живу.
Через полтергейст я побоялася народжувати ще одну дитину. Коли після Каті завагітніла і барабашка на мене напав знову (саме в цей день до Дорогових приїхали журналісти телеканалу «1 + 1» і це увійшло в сюжет випуску «Потойбічна Україна» за 24 січня 2012 року. — Авт.), я взяла у психдиспансері довідку, що здорова. І вирішила третю дитину не народжувати.
— Як склалася ваша доля після розлучення?
– У мене зараз новий цивільний шлюб. Женя працює будівельником у Києві. Але і в будинку нового чоловіка барабашка продовжує на мене нападати. Правда, не так часто. І рани вже на тілі не такі глибокі, як раніше.
Молодша, 11-річна дочка Катя живе у бабусі. Відмінниця в школі. Ходить на гімнастику, на танці. Старша, 17-річна Маша, мріє стати пастором, поїхала вчитися в теологічну школу. Вона каже: «Мамо, я все вивчу, все дізнаюся, і допоможу тобі впоратися з ним».
Подруги кажуть: «Та полтергейст від тебе не відстане! Напевно, закохався. І тебе ревнує, інших мужиків відганяє». «Якщо чесно, переляку великого вже немає. Навіть до нього якось звикла. Практично член сім’ї!» — віджартовуюсь.
Але якщо чесно, мені не до жартів…
Зміна клімату, коронавірус. Що далі?