Автор: Ігор Лікарчук, екскерівник Українського центру оцінювання якості освіти.
Тепер директору школи треба стати кухарем?
Усе більше й більше у мережі інформації про харчування в школах і дитячих дошкільних закладах.
Одні автори, образно кажучи, аж пищать від захоплення, інші – не менш образно кажучи, плюються на всі чотири сторони світу і клянуть всіх: починаючи від Клопотенка і закінчуючи кухарем шкільного харчоблоку. А керівники закладів, закинувши силу-силенну важливих справ, рахують калорії, починають розбиратися в мудрих назвах страв і спеціях. І страшенно поспішають розмістити в мережі світлини з котлетами, булгуром, салатами… Бо звітність – то наше «всьо».
Пам’ятаєте, як колись писав Ленін-«вождь» про кожну куховарку, котра гіпотетично може управляти державою. Так от тепер кожен директор, очевидно, щоб управляти школою чи дитячим садком, повинен стати куховаркою. Я про кухарську професію пишу без іронії, поважаю та ціную її, сам трішки причетний до того, але кожен має займатися своєю справою…
Спробую докинути кілька своїх міркувань стосовно того, а як мало б бути організоване харчування в закладах освіти, акцентуючи на тому, що совковий підхід до його організації, який у нас залишився від епохи СРСР, має забутися, як поганий сон.
1. Організація харчування у школах і дитсадках має розглядатися з двох концептуальних позицій. По-перше, як дуже важлива умова здоров’я та благополуччя дитини, учня, молодої людини. По-друге, як важлива складова освітнього та виховного процесів. Особливо мене турбує друге. Бо нове меню і сучасні технології не означають зникнення «харчевні» із наших закладів освіти з усіма її характерними ознаками. Нове меню і нові технології – це і просвітництво, і формування переконань, і культура споживання, і ефективне та цивілізоване самообслуговування. Оце і та царина, у якій мають працювати педагоги. А не займатися технологією приготування страв, роздаванням їжі та калоріями. І в цій царині роботи тьма.
2. Учні в закладі освіти мають формуватися, як особистість. Тому, серед інших чинників, вони повинні мати можливість обирати страви із кількох запропонованих. За принципом «шведського» столу. У кожному закладі. Якщо цього не буде, то дуже швидко хороші ідеї нового меню стануть поганими. Що, врешті, і відбувається. Один любить солодке какао, а інший – не солодке. Дайте можливість обрати, а не примушуйте всіх вживати одне й те саме. Поступово переконуйте в тому, що чим менш солодке, тим краще. Переконуйте знаннями і власним прикладом, а не примусом чи привчанням. Що також має стати працею вчителів у школі та батьків удома. Не повертаймося до епохи «Усі п’ють молоко».
3. Організацією харчування в закладах освіти мають займатися фахівці, а не люди з педагогічною освітою, стаючи при цьому цапами-відбувайлами. Насправді потрібні не дуже великі бюджетні гроші для того, щоб ввести в шкільні штати таких фахівців. Було б бажання і відчуття необхідності в цьому. Бо ми й тут, починаючи цю важливу реформу, діємо, як у тій приказці: «Задрав штаны, бежим за комсомолом». Тобто важлива справа починається без належного організаційного та кадрового супроводу, що рано чи пізно завершиться крахом. Не можна таку важливу справу витягувати на ентузіазмі та відповідальності лише освітян.
4. Важлива справа (а організація харчування дітей нею і є) повинна мати серйозну законодавчу та фінансову підтримку. Конче необхідний закон про дитяче харчування, конче необхідна велика державна фінансова програма, яка фінансуватиме не лише нові плити, м’ясорубку та столи, але й багато інших проблем, пов’язаних із цим процесом.
Можу сформулювати іще кілька думок із даної проблеми. Але названі вище – головні. І пишу про них лише тому, що усвідомлюю важливість і значущість розпочатої справи. Дуже не хочу, щоб вона була із серії: «хотіли, як краще, а вийшло – як завжди».
Шевченко здивував італійських журналістів незнанням української мови