Голкіпер Андрій П’ятов розповів про те, кого вважає своїм учителем, чи ходить з дружиною на шопінг і чи важко виховувати дочок.
Відомий голкіпер і один з найтитулованіших гравців в історії українського футболу, восьмикратний чемпіон України, сім разів володар “Суперкубка” України в складі футбольного клубу “Шахтар” і віце-чемпіон молодіжного чемпіонату Європи-2006, і все це – Андрій П’ятов. Він розповів ведучій шоу “Без краватки” (НЛО TV) Іванні Онуфрійчук про те, кого вважає своїм учителем, з ким не хоче змагатися і як “став дорослим”.
– Я знаю, що у голкіперів дуже швидка реакція. Це правда?
– Не сказав би, що феноменальна, але точно краще, ніж у польових гравців.
– У дитинстві ти одночасно відвідував близько 5 спортивних секцій, наскільки мені відомо…
– Так, я не пропустив жодного заняття. Всі дні тижня були розписані – плавання, футбол, рукопашний бій, волейбол, настільний теніс…
– А навіщо так багато?
– Я любив спорт, хотілося все спробувати. В принципі, це і допомогло в подальшому.
– У “Шахтарі” тобі не раз доводилося змагатися за місце в основі – Богдан Шуст, Рустам Худжамов, Олександр Рибка. Хто з твоїх конкурентів був найсильнішим?
– Я не люблю про це говорити, тому що вони всі мої друзі, і я ніколи не обговорюю їх роботу. Для мене вони всі кращі. У кожного був свій шанс, вже інше питання, хто як їм скористався.
– Ти один з кращих голкіперів України за кількістю відбитих пенальті. В чому секрет?
– Не сказав би… У нас є номер один – всі знають, що це Саша Шовковський. Універсального секрету немає. У когось інтуїція спрацьовує, хтось змушує себе, у Саші взагалі своя техніка.
– У Саші Шовковського багато чому навчився?
– Звичайно. Для мене свого часу це був кумир, багато на нього дивився. І коли вже опинився в одній команді – в національній збірній – на кожному тренуванні спостерігав за ним, брав те, що мені потрібно було. Адже не буває однакових воротарів.
– Хто для тебе найбільш незручний пенальтист?
– Є Женя Селезньов, він дуже добре б’є 11-метровий, дивиться на воротаря до кінця, з ним важко. Я трохи знаю його манеру, тому у нас 1:1 (сміється).
– Найбвльш гіркий гол?
– Їх було кілька. Але це помилки, на яких я навчався, які допомагали стати краще.
– Чому ти вирішив стати саме воротарем? Не нападаючим?
– Не знаю, відчув, що це моє. Колись я прийшов з другом на футбол, він мене записав, і перші 3-4 місяці я побігав в полі як всі хлопці. Потім став на ворота, і ось з першого класу стою.
– Чи бувають у тебе конфлікти з тренерами?
– Я не конфліктний. Навчили ще давно, що тренер завжди правий, навіть коли неправий. Завжди намагався перетравлювати і розуміти. Коли потрапив в професійну команду, тут вже є тренер з воротарем. З ним легко знайти спільну мову, і він, до речі, і розмовляє з головним тренером.
– Ти вже восьмикратний чемпіон України, що далі?
– Хочеться, поки є сили, бажання, здоров’я вигравати з цим клубом ще більше. Я недавно переписав контракт на 2,5 року. І я вже не молодий, так що я в “Шахтарі” свою кар’єру і закінчу. Хотілося б, звичайно, як Шовковський – грати довго.
– В аматорських змаганнях, коли ти грав в Кропивницькому, тобі подарували годинник за звання кращого гравця в турнірі. Зберіг його, носиш?
– Так, він у мене є, але не ношу, тому що не любитель годинників. Тільки з нагоди. Один на турнірі подарували, один, коли кубок УЄФА виграли Даріо Срна замовив нам – фірмовий годинник Hublot з гравіюванням. І років 3-4 тому придбав собі годинник сам – це був нонсенс, але мені сподобалося.
– Твоя дружина сама на шопінг ходить або все-таки разом?
– Намагаємося удвох. Я можу посидіти в сторонці, пограти. Ми не ходимо в дорогі бутики, повірте. Раніше таке бувало, але подорослішали, порозумнішали і зрозуміли, що це не головне. Звичайно, є речі, які повинні бути дуже якісними – сумки, взуття, наприклад. А одяг хороший роблять і наші дизайнери. Ми дуже любимо з дружиною “Всі. Свої”, на Арт-платформу любимо виїжджати. Я познайомився з багатьма молодими українськими дизайнерами. У мене дочка старша любить робити ескізи, у неї є зошит, в якій вона робить замальовки. Хотілося б, щоб в майбутньому вона втілила свої ідеї.
– У квітні у тебе вкрали машину Audi Q7. Вдалося знайти?
– Ні. Це машина дружини, ми її купили ще в 2010 році. Це сімейне авто, яке проїхало з нами половину Європи, на ньому ми подорожували в Іспанію, Францію, це була наша робоча конячка. Прикро, вона стояла під будинком в Києві, є відео у нас навіть… Але нічого.
– Твоя дружина Юля якось сказала, що відноситься до тебе більш суворо, ніж тренер, і ти її боїшся більше. Це правда?
– Ну, вона жартома сказала. Але правда, що я її дуже поважаю. У нас в житті було багато різного, і вона практично завжди була права, так що я намагаюся до неї прислухатися.
– Чи важко виховувати дочок? Може, легше було б сина?
– Ні, дочки для тата – це щастя. Звичайно, я хочу сина, але взагалі ніяких проблем з дівчатками. У старшої, звичайно, перехідний вік свої вимоги, але я з ними до мами відправляю.
– Сина плануєте?
– Як Бог дасть.
– А на батьківські збори ти ходиш чи дружина?
– Коли виходить – то я. Наш тренер Паулу Фонсека робить тренування завжди вранці. Практично о 12-13 ми вже вільні. А в школі все після 15 годин зазвичай, так що в 80% зборів і концертів я беру участь.
– Як проводите час з сім’єю?
– На вихідних можемо поїхати на ярмарок, якщо погана погода – у торговий центр або залишитися вдома. У кінотеатр любимо ходити, якщо хороший мультик або фільм йдуть, і дуже любимо квест-кімнати.
– Якось ти зізнався, що ніколи б не стрибнув з парашутом. Що ще б ти ніколи не зробив?
– Я б не поплавав з акулами. Коли невідомо, що під тобою і що може статися – це мене лякає.
– Хотів би щось поміняти в своєму житті, в минулому?
– Звичайно, в певні моменти хочеться змінити зроблене. Але потім розумієш, що все сталося так, як повинно було бути (посміхається).
Страх і боягузтво: в чому відмінності і що між ними спільного