Отже, Україна відмовляється від вступу до НАТО. Але ні Альянс, ні Радбез ООН, ні ОБСЄ не змогли нас захистити від нападу Росії. Тому іншим країнам, які поруч із Росією, час задуматися про свою безпеку.
Україна передала Росії майбутній нарис договору про гарантії нашої безпеки. Москва натомість виводить свої підрозділи з Київської та Чернігівської областей. Тобто, від взяття Києва у Путіна відмовилися, принаймні поки що. Хоча в Міноборони США вважають це просто переміщенням, а не реальним відведенням. А в Чернігові та в Києві за останню добу зовсім не відчули зниження інтенсивності бойових дій.
Ось це і є по суті короткий підсумок великих 3-годинних перемовин у Стамбулі між Києвом та Москвою, які знову розкололи українське суспільство. Звичайно, люди можуть і мають право ставити запитання. Про що домовилися в Туреччині? Зрада це чи перемога? Чи відмовляємося ми від НАТО? І, що найголовніше, коли закінчиться війна?
Зрада чи перемога
Відразу зазначимо, що говорити завжди краще, ніж стріляти. За 35 днів страшної війни українці сплатили дуже високу ціну. Могили у дворах, розстріли мирних людей у чергах за хлібом і просто у власних домівках, вбивства дітей, ґвалтування жінок, примусова депортація українців до Росії – все це відбувається в Маріуполі, Харкові, Чернігові та у маленьких містечках під самісіньким Києвом.
Влаштувавши криваву бійню і геноцид нашого народу, Путін вочевидь хоче “перевершити” злочини Сталіна. І як би це гірко не звучало, але наївно думати, що рівно за два роки до своїх президентських виборів Путін зупиниться. Насправді розв’язана ним 24 лютого повномасштабна війна проти України – це початок його передвиборчої кампанії, де основним гаслом є “остаточне вирішення українського питання”.
Тому дуже дивно читати дописи в соцмережах, що Зеленський і його переговорники у Стамбулі здали Україну і відмовилися від НАТО.
По-перше, влада має всю повноту картини на фронті, реально оцінює наші сили і сили ворога та міжнародну допомогу, яку ми вже отримали, яка ще в дорозі, а на яку зовсім не доводиться розраховувати.
По-друге, переговорну базу для наших дипломатів формує українська армія. І перші поступки Росії по Києву та Чернігову (хоча вони й мізерні) – це результат роботи наших військових, які дали росіянам гідну відсіч. Росія просто не має сил, щоб оточити Київ, не кажучи вже про взяття столиці.
Хоча, за словами радника голови ОПУ Олексія Арестовича, Росія поки не відводить свої війська з-під Чернігова, а під Києвом планує залишити частину контингенту. Інші частини Москва перекидає до зони ООС, щоб оточити наші сили. Простіше кажучи – влаштувати котел. Тому, як бачимо, ні зради, ні перемоги у Стамбулі не відбулося. Українська влада не здала позицій і не пішла на поступки.
Ба більше, черговий раунд перемовин у Туреччині, який у вівторок, 29 березня, відбувся у розширеному складі з обох боків, більше нагадував димову завісу, аніж реальне бажання Москви про щось домовитися. І це для нас не дуже хороший сигнал.
По-перше, цим перемовинам передувало загадкове отруєння двох членів української делегації та російського олігарха Романа Абрамовича, який, як виявилося, є посередником між Банковою та Кремлем.
Потім все це спростували. Але з’явився наступний вкид, що Абрамович начебто передав якусь записку від Зеленського, на що Путін, прочитавши, сказав: “Я їх знищу”. Проте виглядає все це як дешева російська вистава. Вже у середу, 30 березня, російська пропаганда почала розповідати, що Абрамович просто підхопив COVID.
По-друге, не треба недооцінювати ворога. Кремлівська машина дійсно знана своїми методами отруєнь і вбивств опонентів та незгодних з путінським режимом. Тому, можливо, міністр закордонних справ Дмитро Кулеба і радив українським переговорникам нічого не їсти й не торкатися будь-яких поверхонь.
По-третє, міжнародна розслідувальна група Bellingcat періодично заявляє, що Путін, Шойгу, який останнім часом не з’являється в публічному просторі (навіть подейкували, що в нього інфаркт) та інші поховалися у ядерних бункерах за Уралом. Правда це чи брехня – ніхто перевірити не може. Проте західні лідери прямо кажуть, що з психічним здоров’ям Путіна очевидно щось не те.
І от на тлі всього цього проходять перемовини в Туреччині. Українським переговорникам дійсно не позаздриш. Проте будь-яка війна рано чи пізно закінчується. І вже зараз треба готуватися до майбутньої конфігурації договору щодо її підсумків.
Що пропонує Київ
За словами наших переговорників, ми запропонували Росії договір про безпекові гарантії України. Що він передбачає:
припинення вогню і повернення до статус-кво на 23 лютого 2022 року;
нейтралітет та статус без’ядерної держави;
перспективу вступу України до ЄС;
юридичні безпекові гарантії Великої Британії, Китаю, США, Франції, Туреччини, Німеччини, Канади, Польщі, Ізраїлю та Росії.
щодо Криму та Донбасу гарантії безпеки тимчасово не працюватимуть;
питання Криму протягом 15 років Україна та Росія зобов’язуються просто обговорювати;
питання Донбасу Київ пропонує вирішити під час особистої зустрічі Зеленського з Путіним.
Що ж, деякі пункти виглядають не дуже обнадійливо. Проте лише на перший погляд. Розберемося у найбільш спірних питаннях.
Нейтралітет. За словами дипломата Олександра Чалого, який очолює юридичну групу в українській делегації на переговорах з РФ (він є давнім прихильником нейтралітету України, а також брав участь у підготовці до підписання сумнозвісного Будапештського меморандуму), все це пошук дипломатичної формули закінчення війни.
Алгоритм такий: спочатку Україна та Росія підписують угоду про закінчення війни; потім відбувається всеукраїнський референдум; а в кінці Верховна Рада має ратифікувати цю угоду. І десь між цим депутати мають внести зміни до Конституції, прибравши курс України на вступ до НАТО.
Що під нейтралітетом пропонує Україна? Так, ми дійсно відмовляємося від вступу до НАТО. Але ні Альянс, ні Радбез, ні ОБСЄ жодним чином не допомогли Україні, показавши свою неспроможність хоч щось зробити, окрім заяв про глибоке занепокоєння. Замість НАТО ми хочемо отримати від Великої Британії, Китаю, США, Франції, Туреччини, Німеччини, Канади, Польщі, Ізраїлю та Росії залізобетонні гарантії безпеки.
Які саме? Точно не такі, як в Будапештському меморандумі, який вже викинули на смітник історії. Україні треба чіткі міжнародні зобов’язання, що в разі нападу військові цих країн прийдуть захищати нас пліч-о-пліч з українськими Збройними силами. Чи дадуть на це згоду вищеперераховані країни? Поки що це питання відкрите, бо наразі ми воюємо з Росією сам на сам.
“Ми вже провели окремі перемовини з цими країнами – потенційними гарантами. У нас є група політичних радників, яка над цим працює. Нею керує голова ОПУ Андрій Єрмак. Вони проводять зараз консультації зі всіма країнами – потенційними гарантами. І ці країни готові, навіть деякі публічно про це кажуть, надати такі гарантії”, – заявив радник голови ОПУ Михайло Подоляк.
Насамперед йдеться про Велику Британію. Постійна представниця цієї країни при ООН Барбара Вудворт підтвердила, що Лондон готовий “зіграти свою роль”, якщо Київ про це попросить. Але водночас Британія виключає взяття на себе зобов’язань, які мають члени НАТО. Німеччина наче також готова стати гарантом нашої безпеки. Проте поки що теж не зрозуміло, в якому форматі.
Крим і Донбас. Чесно кажучи, в тому вигляді, як цей договір запропонувала Україна, – це повний крах і капітуляція Путіна. Він підвищив ставки вже настільки, що відступати просто нікуди. Адже це означатиме поразку, після якої Путіна вб’ють свої ж. Тому, особливо напередодні 9 травня, йому треба хоч якась перемога у війни проти України.
Військові експерти попереджають, що такою “перемогою” цілком може бути Донбас. Росія спробує захопити Донецьку та Луганську області в їхніх адміністративних межах, щоб потім бравурно оголосити про анексію Донбасу, включно з Маріуполем. Водночас Путін спробує оточити наші сили в ООС, щоб під загрозою котла змусити Зеленського підписати умовний “Мінськ-3”.
Проте і на цей сценарій у Путіна немає ні живої сили, ні військової техніки, ні грошей під санкціями. Саме тому навіть під запропонованим варіантом щодо начебто “забути про Крим на 15 років” він теж не підпишеться. Адже Україна не зобов’язується не повертати його після того, як цей термін спливе. Не підпишеться під цим Путін ще й тому, що, як кажуть росіяни, це суперечить їхній Конституції.
Тому виглядає так, що й далі розмовлятимуть гармати, а не дипломати. Київ запропонував свій компромісний варіант. Тепер м’яч на боці Москви. Проте схоже, що Росія дещо змінила тактику, знищуючи наші нафтобази та запаси паливно-мастильних матеріалів, щоб підірвати економіку, зірвати посівну та залишити нас без бензину та дизеля. Але проти України Захід не запроваджував санкцій. Тим паче, ми маємо доступ до технологій і новітньої зброї, а Путін – ні.
Набули чинності нові норми харчування у закладах освіти