…Білосніжна труна, від якої не відходять батьки та найрідніші. Всюди море квітів та сліз. На портреті — красива дівчина із розкішним темним волоссям, чарівною усмішкою, в якої, здавалось, все життя попереду. Так в Італії прощалися із 23-річною Яною Малайко, яку жорстоко вбив її колишній хлопець. Це сталось в ніч на 20 січня. На обличчі та шиї українки були сліди ударів — її вдарили тупим предметом невеликого діаметра, скоріш за все, металевим. Проте причиною смерті стала асфіксія, то ж цілком реально, що, коли злочинець сховав її у невеликій за розмірами валізі, Яна була ще живою… Тіло дівчини після тривалих пошуків знайшов 1 лютого перехожий під купою хмизу за містом. Чоловік відразу викликав поліцію, вона огородила місце події та до пізнього вечора працювала група експертів. Після чого тіло дівчини доставили у морг на експертизу.
А тим часом у невеликому містечку Кастільйоне-делле-Стів’єре, де жила та працювала барменом українка, усі шоковані, адже таких трагедій тут давно не було. Якою була Яна, що відомо про її ймовірного вбивцю і що ж відбулось тієї страшної ночі, про це спілкуємось із близькою подругою родини Малайко — українкою, капітаном поліції у відставці обласного управління МВС у Тернопільській області Оксаною Стегнович, яка вже 20 років живе в Італії. Вона разом зі своїм чоловіком Франческо Поррелло, що працює карабінером, допомагала в пошуках, а нині обоє слідкують за ходом розслідування в очікуванні справедливого покарання.
«Яна його чекала, вірила, що зможе змінити»
— Родина Яни родом із Чернівців. Коли вона була маленькою, батьки розійшлись, але попри це, постійно дарували доньці тепло та турботу, — розповідає «ФАКТАМ» пані Оксана. — В школі її всі дуже любили, вона чудово співала, танцювала, вражала позитивом, мала чимало друзів. У підлітковому віці дівчина захворіла і отримала в Україні неправильне лікування, що загрожувало її життю. В Італії мешкали бабуся та дідусь-італієць по лінії тата. Тож рідні відправили Яну туди, де дівчину двічі успішно прооперували. Завдяки професійності медиків, Яна одужала й розквітла не лише фізично, а й духовно. В Італії дівчина почала відвідувати школу, то ж батьки вирішили її там залишити, аби вона була ближче до медичної допомоги. Там ми й познайомились із Яною та її татом Олександром, який заради доньки теж перебрався в сонячну країну. Мій чоловік Франческо став кращим другом для Олександра, допомагав йому у пошуку роботи, ми чудово товаришували родинами. А це горе ще більше об’єднало нас, ми не просто друзі, ми тепер сім’я.
Янині батьки не відходять від труни з тілом єдиної доньки
— Чим займалась Яна в Італії і як вона познайомилась із чоловіком, який зрештою і позбавив її життя?
— Вона після школи вивчилася на косметолога. Яна любила перетворювати дівчат на красунь. Вона мріяла про міцне сімейне життя, хотіла вийти заміж, завести дітей. Мовляв, спочатку виростить дітей, поки молода, а потім матиме більше часу для себе, щоб побачити світ. Невдовзі дівчина влаштувалась баристою у кафе, яке знаходилось на березі озера Гарда на півдні Італії. Заклад належав Христині, сестрі її майбутнього хлопця. Вона і познайомила Яну з братом, Дімітру Стратаном, молдаванином за походженням, старшим за неї на 10 років.
Чоловік не працював у барі, але часто проводив там час. Оскільки у Яни та сестри Дімітру склались дуже тісні стосунки, Христина повністю поклала роботу бару на подругу, залишала на неї заклад з ранку до ночі. Сама ж зі своїм обранцем часто мандрували. Два роки Яна та Дімітру зустрічались. Перший рік все було добре, а потім чоловік став проявляти своє нутро. Мав компанію, випивав, часто не повертався додому. Яна його чекала, вірила, що зможе змінити. Вона дуже хотіла родину, діток, а обранець — розваг…
“Яна мріяла про міцне сімейне життя, хотіла вийти заміж, завести дітей”, – розповідає Оксана
За кілька тижнів до новорічних свят у пари почастішали сварки, які завжди починав Дімітру через ревнощі. Хоча Яна була такою, що ніколи б не зрадила до того часу, поки не розірвала б стосунки. Своїм рідним дівчина ні про що не розповідала, казала, що все добре. Проте на початку 2023 року після чергового скандалу Яна таки зрозуміла, що насправді потрапила у пастку до психологічного маніпулятора, любов якого була егоїстичною, «хворою».
У компанії Яни був хлопець Андрій, молдованин за походженням, громадянин Італії. Хлопець дуже вихований, щасливий у своїй родині зі своїм вітчимом-італійцем, порядний, був таким же позитивним, як і Яна. Працював на фірмі свого вітчима. Після того як дівчина розірвала стосунки із Дімітру, якось у барі вона підійшла до Андрія й запропонувала прогулятись. Хлопець був неймовірно щасливим, адже йому так подобалась українка.
Але такий поворот дуже не сподобався колишньому, який почав контролювати пару. Дійшло до того, що Дімітру дзвонив у ресторани, лишав свій номер і просив повідомляти, чи не приходили Яна з Андрієм до них на обід чи вечерю. На жаль, знайшовся такий дурень, який написав повідомлення, що пара була в їхньому закладі. Від цього Дімітру просто оскаженів, він буквально не лишав колишню кохану у спокої. Тоді Яна пожалілась сестрі Дімітру, і Христина запропонувала подрузі пожили у її квартирі. В тій же багатоповерхівці на першому поверсі знаходився їхній бар. В будинку, як потім з’ясувалось, в родини було аж три квартири, а це чималі гроші. Тож є підозра, що Дімітру міг займатись продажем наркотиків…
«Дімітру зізнався другу, що вбив Яну»
— Що Вам відомо про обставини вбивства дівчини?
— У Яни був шпіц Булька, його подарував їй колишній, коли вона вела розмови про діток. Ввечері 19 січня, ідучи на вечерю з Андрієм, дівчина попросила маму Дімітру приглянути за песиком. Дімітру, дізнавшись від власника ресторану, що пара разом, придумав версію, що начебто собака прихворіла. Мовляв, їдь швидше, бо не знаємо, що з цим робити. Тому Яна вимушена була приїхати. Це було близько другої ночі 20 січня. Дімітру сказав, що скоро принесе тварину, хай почекає його у квартирі Христини.
Коли Андрій підвіз Яну до будинку, він запропонував дівчині, що буде чекати, поки Дімітру не вийде з будинку, бо боявся за Яну. Однак коли дівчина зайшла до помешкання, від неї прийшли два повідомлення Андрію. Перше — «Він знову відключив телекамери квартири». Відразу за ним друге — «Їдь спокійно додому, все добре». Цілком очевидно, що це робила не вона, а її вбивця, який спланував цей злочин як мінімум за два дні наперед. Як виявляється, Дімітру не знав, що у під’їзді самого будинку знаходяться дві телекамери — на зовнішній і внутрішній двори. Саме завдяки відео з них з’ясувалось, як довго чекав на приїзд Яни обвинувачуваний, бігаючи по сходах туди-сюди. Коли під’їхала дівчина, він вибіг поверхом вище і сховався у темноті.
Яна зайшла у квартиру. Через декілька хвилин у помешкання, відчинивши двері своїми ключами, зайшов Дімітру. Собаки з ним не було. Вже у квартирі між колишніми коханцями почалась сварка. Дімітру вдарив Яну, але батько навчив її деяких прийомів, і вона відкинула від себе кривдника. Після чого у піжамі пішла до ліжка. І в цей момент чоловік ззаду тяжким залізним предметом вдарив її по голові. Потекла кров із рота та носа. Вона втратила свідомість. Коли ж дійшла до тями, Дмитро продовжив бити її тим предметом. Яна знову знепритомніла. Злочинець взяв валізу, зігнув дівчину і поклав туди, при тому, що вона була ще живою. Валізу замотав целофаном, обмотав скотчем. Ще 10−15 хвилин в агонії Яна билась у валізі від нестачі кисню. А в той момент Дімітру міняв постіль, змивав сліди крові. Після чого на камерах видно, як він стягнув валізу до гаража, поклав у багажник і поїхав у сторону поля. Припаркував машину і ходив поруч, обираючи місце, де заховати тіло.
Місце, де під купою хмизу знайшли тіло дівчини
Оскільки погода була дощова, він забруднився. Його бачила італійка, яка поверталась додому. Вона розповіла батьку-фермеру, що бачила машину поруч. Дімітру злякався й кинувся тікати, але його машина застрягла у полі. Тому він пішов пішки до містечка, дорогою його підібрав проїжджий, який теж звернув увагу, що чоловік був брудним. Вже на місці Дмитро зізнався другу, що вбив Яну.
Той начебто не сприйняв це, подумав, що жарт. Окрім того, Дімітру подзвонив сестрі і промовив «Я вбив Яну, бо вона вбила б мене». Після цього стривожена сестра, знаючи від мами, що Яна не вийшла на роботу, швидко поїхала додому. Там вона зустрілась із братом, який повторив їй ту саму фразу, але потім розсміявся і сказав, що завіз Яну десь подалі, мовляв, хай живе своїм життя. Сестра у будь-якому випадку вирішила звернутись до поліції (карабінерії) і повідомити їм про це, бо була злякана і не могла зрозуміти, в чому річ. Але що це було — прояв людяності чи спроба приховати якусь свою причетність — питання… Також чоловік спілкувався зі своєю мамою, але про що, невідомо. Однак після того він взяв іншу машину і поїхав до тієї, яка застрягла. Тому слідство зараз з’ясовує, чи не допомагав хто ховати тіло Яни.
Як тільки стало відомо про зникнення дівчини, ми відразу передали цю інформацію батькам. Тато Яни Олександр, який мешкав за 700 кілометрів звідси, відразу приїхав. На пошуки дівчини були залучені гелікоптери, дрони, службові собаки, поліція та карабінери, рятувальники, водолази, волонтери й просто небайдужі. Нічого не виходило, й ми вже були у страшному відчаї, адже розуміли, що з часом пошуки можуть просто припинити, а потім якщо й відновлять, то вже не з такою силою.
Мій чоловік, який працює в правоохоронних органах, взяв відпустку, щоб підтримати Олександра як друга, брата. Він із самого початку на прохання тата дівчини, який втратив будь-яку орієнтацію через горе, вирішив стати його представником у пошуках, розв’язанні всіх питань, що також стосуються розбіжностей законів Італії та України. Крім того, знаючи Яну, він прийняв це горе дуже до серця, бо і сам є батьком двох доньок.
Нам потрібно було якнайшвидше знайти Яну, і в нас жевріла надія, що вона жива, що злочинець скрутив і запер її в якійсь хаті. Проте із кожним днем ставало все більше зрозуміло, що живою дівчину ми вже не побачимо. Мама Яни, яка через війну стала біженкою та виїхала у Канаду, отримала 20 днів дозволу і приїхала за кілька діб до того, як знайшли тіло. Його знайшли саме на тій закинутій дорозі, де й бачили машину Дімітру. Поруч посадка із ялинок, і між ними та обочиною дороги лежала купа хмизу. Вранці 1 лютого місцевий мешканець прогулювався біля цієї купи, сонячне проміння так било, що він звернув увагу на шматок синього пакета. Викликав поліцію. У тому пакеті було тіло нашої Яночки… Цей злочин — це прояв жорстокості, цинізму, холоднокровності. У батьків забрали єдину дитину, вони не дочекаються вже онуків, це страшний біль на все життя.
Вбиті горем батьки Яни
— А що каже сам злочинець?
— Обвинувачуваний із моменту арешту використовує своє право на мовчання, не даючи жодних показів. І як каже тепер його адвокат, «він не має, що говорити». Попереду — довгий процес експертиз, в тому числі психіатричних. Два дні фахівці працювали тільки над тілом Яни, щоб не втратити жодного доказу, щоб встановити, які знущання дівчина пережила, скільки часу була ще живою. Матір Дімітру відразу знайшла адвоката йому, який спеціалізується на злочинах такого роду. Тому боротьба буда запеклою. Ми будемо вимагати довічного покарання, щоб він не вийшов з тюрми та не забрав ще чийогось життя. Адвокат родини убитої Яни Анжело Ліно Мурта проводить велику роботу. Разом із ним та паном кримінологом було прийнято рішення залучити до висвітлення та розслідування цієї справи програми телебачення, які спеціалізуються на даного роду злочинах. Учасники цих програм — кримінологи, патологоанатоми, психоаналітики…
Вбивство українки широко висвітлювалось на італійському телебаченні
«Жінка підійшла до труни й промовила: «Замість тебе тут повинна була лежати я»
— Наскільки мені відомо, ще раніше Дімітру Стратан проявляв агресію до жінок. Що вам відомо про це?
— Три роки тому в Італії в нього була місцева дівчина, яку він повіз до Молдови, там вони поселились в готель. Він теж до неї ставився дуже погано, принижував, психологічно давив, проявляв тиранію, що, мовляв, ти моя і маєш робити все, що скажу. У Молдові дівчина сиділа сама в кімнаті, а Дімітру йшов до друзів і напивався. В один із таких вечорів вона сказала, що повертається в Італію, бо хлопця нема і він постійно пиячить. Тоді Дімітру напав на беззахисну дівчину з кулаками, завдав їй тяжких ударів по голові. Вона відбивалась від нього і в якусь мить вдарила хлопця ногами так, що він на пару хвилин «відключився». У комоді знаходились паспорт та дозвіл на проживання в Італії, дівчина забрала їх і спалила. Це їй допомогло, тому що рік після того Дімітру залишався у Молдові, поки відновлював документи.
Після побоїв італійці надали першу допомогу, зашили рани. За законом, медики зобов’язані були викликати поліцію, що і зробили. Правоохоронці пояснили, що треба писати заяву і її викликатимуть на судові процеси. Проте італійка відмовилась. Мовляв, в неї двоє діток, нема коштів літати. Тому вона повернулась додому.
Про цю історію нам стало відомо на похороні Яночки. Та жінка на траурній церемонії підійшла до труни й промовила: «Замість тебе тут повинна була лежати я». Ці слова зацікавили адвоката родини Малайко, який підійшов і розпитав жінку про все, що вона пережила. Можливо, якби після побиття вона таки написала заяву в правоохоронні органи, все могло б статись інакше і Яна була б живою. Зараз, коли ми даємо інтерв’ю італійським ЗМІ, скрізь закликаємо людей у таких ситуаціях не мовчати, а стукати у всі двері, тому що жертвою можете бути не ви, а хтось інший.
— 10 лютого ви попрощались назавжди із Яною Малайко. Знаю, що віддати їй шану прийшла чимала кількість людей, для цього домовину тримали два дні у залі церемоній.
— Так… Хоронили ми Яночку за італійськими традиціями, адже поважаємо культуру країни, в якій живемо. Попри те, що дівчина із 15 років жила в Італії, вона завжди вважала себе українкою, тому ми запросили священника Української греко-католицької церкви, який разом із ксьондзом — представником католицької церкви — провели заупокійну месу. Вшанувати пам’ять дівчини приїхали й близько 20 українців, які мешкають в одному муніципалітеті, всі вони знали Яну та її родину, в багатьох із них діти ходили разом із дівчиною тут в школу. З багатьма з них, попри різницю у віці, дівчина товаришувала, взагалі вона була дуже комунікабельною, доброю, мудрою та співчутливою.
Віддати їй шану прийшло й чимало італійців, які у цю скорботну хвилину підтримали її батьків. Всіх зачепила ця трагедія.
Віддати останню шану Яні пройшло багато італійців. Всіх зачепила ця трагедія, каже Оксана
На церемонії прощання із Яною ми увімкнули тужливу пісню «Пливе кача по тисині», всі присутні стали на коліна. Таким чином хотіли показати, що Яна є представницею українського народу і тих всіх дітей, які в час страшного військового нападу безневинно вбиті ворогом. Оскільки її серце постійно боліло від того, що відбувається в Україні, вона збирала однодумців і через «Асоціацію Брешії» постійно надсилала гуманітарну допомогу цивільним та воїнам. Тому нам хотілось провести її в останню дорогу так, як проводять наших українських героїв. Крім того, у церкві висів український прапор, а на всіх квіткових композиціях від українців були жовто-блакитні стрічки. Це було дуже щемливо, зворушливо до сліз. В Італії на кладовищі не опускають труну в яму, там є велика стіна, яка поділена на так звані кімнати. Туди й помістили домовину із тілом Яни, після чого кімнату заллють піною та закладуть плитою. І це в нас, в Італії, вважається посмертна квартира небіжчика. Вже на кладовищі ми випустили в небо 23 срібні кульки — саме стільки років було й нашій Яночці. Вони так чудово полетіли високо-високо в небо, і була така сонячна погода… Сподіваюсь, що душа дівчини тепер з Богом і їй там добре, а ми своєю чергою пам’ятатимемо її й боротимемось, аби винний поніс покарання.
Місце поховання Яни
— Якщо аналізувати повідомлення ЗМІ, останніми роками кількість вбивств жінок, серед яких і українки, збільшилась. Чому?
— Частина чоловіків старої Європи протягом тисячоліть панували над жінками і майже не давали їм свободи. І хотіли б продовжувати це робити сьогодні, попри глибоко змінені соціальні звичаї. Згідно з цією теорією, чоловік відчував би право домінувати над жінкою, розглядаючи її не як суб’єкт, а як об’єкт, навіть застосовуючи до неї крайнє насильство, що базується на ненормальній прихильності та неприйнятті втрати володіння. Згідно зі статистичними даними, насправді багато злочинів скоюють чоловіки, які не погоджуються з припиненням стосунків і не здатні психічно сприйняти беззаперечний факт нездатності більше розпоряджатися життям та існуванням жінки, з якою він мав тривалі та інтенсивні стосунки…
Найчастіші випадки, безумовно, стосуються сфери сентиментальних відносин: ревнощі, власницька і хвороблива любов, намір підкорити партнера. Іноді за розбіжностями стоять економічні причини. Ось так кримінологія розглядає феномен фемініциду… Головна причина в усякому разі полягає в тому, що жінки бажають бути вільними у своїх правах та виборах, у своїх особистих справах, та встати на рівень з чоловічою статтю…
У нас, українців, інша щодо того культура — жінка це берегиня, а берегиня — це і домогосподарка, і менеджер сім’ї, яка приймає вільно рішення, я та, що має пріоритет у вихованні майбутніх поколінь, збудованих на цінностях і свободах… Матріархат, делікатний і ненав’язливий, який нічим не принижує чоловіка, а навпаки, підставляє йому плече. Це й відповідь на запитання, чому відбувається пандемія фемініциду як такого в Італії та інших європейських країнах.
— Як родина Яни переживає це горе? Чи відчули вони підтримку не лише зі сторони земляків-українців, а й країни?
— Батька у страшному горі підтримала уся Італія, всі від поліції до простих невідомих йому людей… Мер міста Кастільйоне-делле-Стів’єре організовував пошуки Яни, закликав усіх говорити, хто що бачив і брати участь в пошуках усім містянам. Мер особисто приїхав за 75 км з багатьма громадянами з міста на похорони Яни. Проявили велику доброту і власники похоронної служби та інші, тому Олександр Малайко у своєму виступі на прощанні з донькою тисячі раз дякував усім цим людям, правоохоронним органам, органам місцевого самоврядування, усім, хто брав участь у пошуках і хто любив його донечку, місцевим українцям, друзям з Романо-ді -Ломбардія, які долучились з серцями, наповненими любов’ю…
Однак знеболене серце батька не може зрозуміти відсутність будь-якої реакції консульства України в Мілані, Посольства України в Італії, представників МЗС України — не було висловлено жодного співчуття, не було жодного дзвінка з пропозицією допомоги в цій страшній трагедії українській родині! Цим чиновники, так звані державні мужі, продемонстрували, що життя та смерть українця за кордоном не важить зовсім нічого… «Хто ви є?» — ставить питання батько, дитину якого жорстоко убили, позбавивши його та Україну продовжити рід в майбутніх поколіннях… Обуренню нашому, українців, немає меж. На відміну від України, Італія завжди відшукує своїх громадян по різних країнах і допомагає їм у трагічних обставинах. Який жаль, яке розчарування…
Понад 8 млн українців скористалися е-підписом