У всіх нас є свій внутрішній годинник, і він працює у кожного по-своєму. Комусь легше встати зранку, вирішити всі справи і бути вільним після обіду, а хтось лише встає в обідню пору, і може працювати всю ніч. Та в жодному із цих випадків не потрібно казати, що так правильно, а так — ні.
Пропонуємо вам статтю американського журналіста Браяна Ресніка, який спілкувався з багатьма людьми-“совами”. За його словами, багато хто з них почувається невдахами через стереотипи в суспільстві через те, що їх внутрішній годинник працює по-іншому. Але чи варто так почуватись і намагатись себе змінити?
Ми живемо в світі, в якому люблять “жайворонків”. Згадайте все, що нам говорять про переваги раннього пробудження.
“Хто рано встає, тому Бог дає”. “Хто рано лягає і рано встає, той здоров’я, багатство і розум наживе” (одна з найвідоміших цитат Бенджаміна Франкліна). “Приємно, що ви приєдналися до нас сьогодні»” (прискіпливий вислів всіх вчителів і босів).
Ідея зрозуміла: чим раніше встанеш, тим далі підеш; запізнення, зі свого боку, вважається неприйнятним і прирівнюється до гріха.
Раніше я уже писав про хронобіологію — науку, згідно з якою в кожному з нас існують внутрішні годинник, які підтримують наш послідовний цикл сну і час, коли нам не хочеться спати. Основне ж відкриття полягає в тому, що годинник цей у кожного працюють по-своєму. Більшість людей перебувають десь посередині, вважаючи за краще спати в проміжку приблизно з 11 години вечора до 7 ранку. Але багато хто, приблизно 40% населення, не вписуються в такий режим.
Серед нас є “сови”, чиї циркадні графіки зрушені на більш пізній час, і “жайворонки”, графіки яких зрушені на більш ранній час. Ці особливості визначає генетика, і змінити їх надзвичайно важко. Ба більше, дослідження показують, що якщо ми будемо боротися з власними хронотипами, то можемо нашкодити своєму здоров’ю.
Але найбільш вражаючим для мене стали не наслідки для здоров’я від маніпуляцій зі своїми внутрішніми годинами, а стигматизація, якій піддаються “сови” в суспільстві, контрольованому ранніми пташками. Простіше кажучи, “сови” вже втомилися від засудження за поведінку, яку їм не так легко контролювати. Якщо вони не можуть змінити схеми свого сну, можливо, суспільство повинно навчитися їх приймати такими, як є.
“Сов” змушують почуватись невдахами
Я розмовляв з декількома людьми з затриманою фазою сну — станом, який відсуває людей в кінець шкали хронотипів “сова”. Цим людям дуже складно заснути до 2 або 3 години ночі, і вони вважають, що краще спати до полудня. Вони не мають проблем зі сном, просто їх внутрішній графік сну посунутий.
Прийнято вважати, що “сови” — любителі вечірок, нероби, безвідповідальні люди, які не в змозі навіть дотримуватися базового графіка. Люди, з якими я розмовляв, вважають ці припущення несправедливими стосовно себе.
“Я почувалась невдахою, бо не була в змозі зробити це (прокинутися рано)”, – сказала мені Kет Парк, 34-річна адміністраторка в сфері охорони здоров’я, яка живе в Оверленд-Парку, штат Канзас.
Парк, яка росла в умовах суворого, традиційного корейського виховання, каже, що їй насилу вдавалося виправдовувати очікування своїх батьків. “Вони завжди думали, що я просто лінива”, – говорить вона. У коледжі Парк займалася самолікуванням за допомогою стимуляторів вранці і алкоголю в нічний час — не для того, щоб ходити по вечірках і гуляти, а просто, щоб жити відповідно до графіка суспільства. “Стимулятори робили мене дратівливою, а потім їх ефект все ніяк не проходив в нічний час, – каже вона. – Це було жахливо”. У якийсь момент її звільнили через те, що вона не могла прокинутись зранку і не встигала на роботу.
“Сова” Кессіді Солокіс, 21-річна студентка Університету Північної Арізони, каже, що теж сильно постраждала: “Люди висміювали мене за це, кажучи, що я лінива і що я не досить стараюсь. І це по-справжньому мене турбує, тому що це не моя вина. Я справді дуже і дуже стараюся, але у мене просто не виходить”.
Солокіс каже, що навіть перший лікар, до якого вона звернулася з цією проблемою, їй не повірив. “Він порадив мені припинити пити каву, і тоді все буде добре, – каже дівчина. – І коли це не спрацювало, він заявив, що я брешу”. Тому Солокіс довелося шукати іншого фахівця.
Якщо тобі не вірять лікарі, то співпереживання з боку однолітків ще менш вірогідні. “Це пригнічує, коли ти намагаєшся пояснити іншій людині, а він або вона не розуміє”, – зазначила Кессіді.
Андреас, у якого теж затриманий цикл сну (з ним я розмовляв по електронній пошті), також переживає через те, що цей стан дуже важко пояснити: “Коли я почув про свій стан, моєю першою реакцією було “О ні, цього ніхто не сприйматиме серйозно. Краще мені тримати це при собі”.
“Сови” нарікають на те, що боротьба з собою за те, щоб знайти місце в суспільстві, шкодить їх діяльності
“Дуже великий емоційний багаж пов’язаний з роботою, – сказала мені Емі, 26-річна мешканка Сіетлу із затриманою фазою сну. – Ви приходите пізніше, і відчуваєте себе так, ніби вас тут насправді немає, коли люди задають вам запитання, ви даєте на них тупі відповіді”.
Чи повинні “сови” змінювати свої звички, чи все-таки суспільство має зважати на їх особливості?
Затримка фази сну є крайністю. Вона притаманна менше ніж 1% населення. Але в розмові з людьми, у яких є цей розлад, я запитував себе, як відображаються їх переживання на людях з менш екстремальними хронотипами. Що відбувається, якщо ви зазвичай любите спати до 9 ранку, але змушені йти на зустріч на 8? Або що відбувається з підлітками, серед яких “сови” зустрічаються набагато частіше, яким потрібно рано прокидатися через заняття?
Камілла Крінг — засновник Б-суспільства (B-society), міжнародної правозахисної організації, яка закликає до зростання прийняття опівнічників. “Я справді думаю, що в нашому суспільстві багато дискримінації проти пізніх хронотипів», – сказала вона мені. Зустрічі на початку робочого дня працюють на користь “жайворонків” (чия розумова активність досягає піку раніше).
Вона стверджує, що в світі, де підключення до Інтернету дозволяє працювати де завгодно і коли завгодно, компанії повинні дозволити працівникам встановлювати більш гнучкі графіки відповідно до свого ідеального часу сну.
Згідно зі словами Крінг, невеликі зміни можуть надати величезний вплив. “Зміна свого графіка всього на годину або дві призводить до більшої кількості сну і, відповідно, до більш високої продуктивності”, – говорить вона. З цієї точки зору, умови на робочих місцях повинні бути більш пристосованими для різних хронотипі.
Дослідження загалом підтримують цю ідею. “Хоча ми повинні уникати спрощених ярликів і асоціювання ВТ (вечірніх типів) з чимось негативним. Дані вказують на те, що ВТ є фактором ризику розвитку деяких розладів, в той час як РТ (ранковий тип) є фактором захисту», – висновок із огляду сотень наукових статей в 2012.
Але це також просто відповідає здоровому глузду: ми повинні працювати, коли почуваємось найбільш продуктивними. Чи може нерівність бути виправлено шляхом зміни графіків відповідно до хронотипів? Як на мене, це виглядає досить непоганим варіантом, так що можна хоча б спробувати.
В Україні змінили підходи до тестування на COVID-19: кому робитимуть швидкі тести, а кому – ПЛР