Феномен життєвого сценарію, у формуванні якого провідну роль відіграють батьки, займає чільне місце в концепції транзактного аналізу.
За визначенням Е. Берна, життєвий сценарій – це план життя, що складений у дитинстві, підкріплений батьками, виправданий наступними подіями й завершений так, як було вирішено з самого початку. Життєвий сценарій – це план дій життєвої драми особистості, що передбачає, який шлях особистість обере в своєму життєвому шляху, а також де та як вона підійде до його кінця.
Життєвий сценарій формується сценарними посланнями, що дитина переймає від батьків. Ці сценарні послання в майбутньому визначатимуть модель створеної нащадком сім’ї, оптимальну кількість дітей і основні аспекти їхнього виховання, сімейні традиції й права кожного члена сім’ї (аж до найдрібніших деталей сімейного побуту).
Сценарні послання можуть передаватися невербально (через спостереження), вербально (словесними посланнями) або і вербально, і невербально одночасно.
Спочатку сценарій формується невербально. А першими життєвими персонажами хлопця є матір, батько й найближчі родичі. Сприймаючи повідомлення про себе через перші враження від контактів, діти починають розуміти вирази обличчя й відгукуватися на них. Хлопчики, яких ніжно пригортали до себе, до яких усміхалися й з якими розмовляли, отримували повідомлення, кардинально відмінні від тих, які отримували діти, яких тримали на руках із острахом, ворожістю чи тривогою. Хлопчики, яких мало торкалися та які відчували байдужість або ворожість родителів, «вчилися» відчувати негативні емоції щодо самих себе.
Можемо припустити, що чоловік «повертатиме» своїй дитині ті емоції й почуття, які він отримав у власному дитинстві від своїх батьків. Так, отримавши любов, турботу, ніжність у ранньому дитинстві, він пам’ятатиме це на підсвідомому рівні й транслюватиме в теперішнє стосовно своїх власних дітей. Водночас чоловік, у підсвідомості якого немає інформації про любов і турботу, а є інформація про страх, тривогу, байдужість, холодність, не матиме внутрішнього ресурсу до позитивних виявів своїх почуттів і емоцій.
Вербальний механізм формування сценарію відбувається через певні послання, які умовно можна поділити на 1) спрямовані безпосередньо до дитини (наприклад, «Чоловіки не плачуть!», «Не будь дівчиськом!», «Ти ж майбутній чоловік!», «От виростеш – зрозумієш!») і 2) спрямовані до інших персонажів, де хлопчик є спостерігачем (наприклад, матір може говорити про батька: «Ти – справжній чоловік!», «Ти думаєш тільки про свою роботу, а не про нас!», «Ти – не чоловік!», «Усе мушу вирішувати за тебе!» й т. д.).
Ці послання зі свого боку можуть бути як конструктивними (корисними), так і деструктивними (руйнівними). Конструктивні послання містять «корисні» позитивні сценарні рішення. Наприклад, безпосередні послання до сина від батьків про його статеву приналежність і систему правил чоловіка-батька: «Ти – хлопчик!», «Ти мужній!», «Ти маєш допомагати!», «Дівчаток не кривдять!» тощо. Деструктивні послання містять негативні «сценарні» рішення та є джерелом тривог на все життя. «Коли ти дитина – тебе люблять, а коли ти чоловік, то ставлення до тебе змінюють!», – робить висновок хлопчик, спостерігаючи за конфліктами в сім’ї.
Отримуючи від батьків позитивні послання, хлопчик формує позитивні сценарні рішення, отримуючи негативні, відповідно формує негативні сценарні рішення. Але саме суперечливість послань, спрямованих до дитини й спостережуваних нею в житті, провокує непередбачувані сценарні рішення.
Тож свідоме батьківство є запорукою не лише власної психологічної рівноваги, але й психологічної рівноваги сина вже в його батьківстві та батьківстві його нащадків.
“Між дітьми утворилася прірва”: світовий освітній експерт оцінив рівень знань школярів в Україні під час війни