На жаль, чимало видатних істориків та археологів, які на основі спогадів та історичних документів високо підносять імідж козацтва, подають у своїх текстах погано аргументовані заяви. Навіть найвищий авторитет історії козацтва, академік Д. Яворницький переконаний, ніби слово “козак” – східне слово, як і слова “кабак, байрак, кишлак, кулак” та ін.
Та чомусь ігнорується, що наявність закінчення “ак” у тюркських мовах не може заперечити наявності такого ж закінчення в українській та інших слов’янських мовах (вожак, літак, слимак, поляк, вітряк…)
Більшість дослідників, зійшлися-таки на тому, що слово “козак” запозичене з тюркських мов. Слово, вирішили етимологи, запозичене у тюрків, де цілий народ зветься “казахи”, і в яких є словосполучення каз + ах = білий гусак. Та нікого чомусь не турбувало, що образ білого гусака не асоціюється не тільки з образом українського козака, а й зі значенням слова у тих же тюркських мовах.
У мові кримських татар “козак” означає вільна, озброєна, незалежна людина, шукач пригод; у казанських же татар, крім наведеного, це слово має ще й значення “слуга”.
Таке розмаїття значень і повна його невідповідність дослівному є свідченням того, що не ці мови його породили. Залежно від стосунків з людьми і формувалося у тих чи інших мовах значення слова. Так, кримські татари мали справу з вільними незалежними людьми, охочими до пригод, тоді як казанські татари, башкири і киргизи мали справу не стільки з вільними козаками, скільки з проданими у рабство полоненими, яких використовували як слуг.
Існують ще дві спроби тлумачення семантики слова “козак”, вже на місцевому ґрунті. За першою, таку назву українське вояцтво нібито дістало тому, що “скакало, мов кози”; за другою – тому що носило коси (оселедці). Ці тлумачення виглядають доволі смішно і навіть безглуздо.
Тож, яке слово могло лягти в основу нашого поняття “козак”?
Колись давно, ще за держави артів, існувало слово “кес” ( з варіантами кос-, кас-). В широкому загальному розумінні воно означало “спрямованість”, а в одному з вузьких, конкретних значень – “меч”. В українській мові це поняття і звучання збереглось у багатозначному слові “коса”, яке має низку конкретних значень (коса жіноча, коса на морі, коса як знаряддя праці).
Відповідно, люди, озброєні мечами, звуться “мечники”, а коли меч зветься “кос” – “косаками”.
Вони були найчастіше незалежними, вільними, хтось із них міг служити феодалам, бути їхніми зброєносцями чи дружинниками. А хтось міг ставати на шлях розбою.
Перетворення слова на “коЗак” є доволі цікавим. Богом давньоукраїнських воїнів був Перун – бог, вигодуваний козою. Тож міфічна небесна коза відігравала роль своєрідного тотема для воїнів і, ймовірно, мала вплив на таку словозміну.
Отже, у питанні виникнення козацтва історична наука створила чимало суперечностей. Слово “козак” то виводять від “кози”, то від “коси”, то взагалі починають вважати це слово татарським, половецьким чи казахським запозиченням. Усі ці псевдонаукові версії на разі дуже аргументовано та фахово розвінчано.
Спираючись на багатющий історичний та лінгвістичний матеріал, ми можемо стверджувати, що слово “козак” походить від дуже давнього слова (кос) – меч, і косак-› козак – це мечник, людина озброєна мечем, воїн.
Ця назва підкріплюється і народною назвою великого ножа – “косак”. Назва ж козацького міста Черкаси означає – “місто мечників”.
“День буде важким”: астролог розповіла, до чого українцям слід готуватися 9 травня через війну