Віра Фещук із села Залісці, що на Тернопільщині, народилася без обох рук.
Лікарі в пологовому радили її батькам відмовитися від дочки. Цієї «поради» подружжя, звісно, не послухалося, бо вдома мало ще четверо діток. «Виросте якось з-поміж ними», – розмірковували тато й мама. Та тоді вони й гадки не мали, що їхня донечка зможе сама справлятися з усім, та ще вийде заміж і народить діток. Але диво таки сталося.
Віра – 5 дитина у сім’ї, усі попередні діти народилися здоровими, тому ніхто і гадки не мав, що може бути така проблема. Тим більше, її мама вчасно їздила на обстеження, і ніхто з лікарів жодного разу не сказав, що з дитиною щось не так.
– Вагітність проходила нормально. Але, коли вона народилася і я побачила її, у мене просто все тіло затерпло і я не могла вимовити ні слова, – розповідає Антоніна Фещук із Тернопільщини, мама Віри.
Дівчинка народилася без обох рук. Одна нога у неї була коротшою за іншу. Лікарі ще у пологовому будинку переконували батьків відмовитися від дитини. Тато тоді упевнено сказав: «Ні, забираємо додому».
– Так ми змирилися з тим, що таку дитинку нам Господь дав. Помаленьку вона росла. У 3 роки почала на сідницях підскакувати, а потім сп’ялася на ніжки, – пригадує Антоніна Фещук.
Наперекір долі Віра ламала усі стереотипи та невтішні прогнози медиків. Вона заговорила, почала ходити і вчитися усе робити ногами. Почала сама їсти, ложку тримала у правій нозі. Навчалася, щоправда, вчителі приходили додому. Але писала ногою дівчина так, що далеко не кожен і рукою так зможе. Школу закінчила на відмінно. І все своє дитинство мріяла про одне – мати руки.
5 років зустрічалася із хлопцем по сусідству
Але минав час, Віра налаштувала себе, що потрібно жити, як є, і максимально повноцінно. Вона мала багато друзів, які підтримували її. Дівчина не відставала від своїх однолітків, ходила з дівчатами до клубу, була лідером компанії, головним «заводилою» – то в ліс, то на шашлики, то на ставки. Закритою у чотирьох стінах не сиділа ніколи.
Згодом Віра зустріла своє кохання – це був сусідський хлопець, який жив через хату від неї. Зустрічалися аж 5 років, а потім одружилися. Ніхто з рідних і не сподівався побачити дівчину у весільному платті, але Віра не даремно отримала таке ім’я, адже наступний, фактично неймовірний бар’єр, який вона подолала, – стала мамою.
У 2012 році у подружжя народилася донька Евеліна, а ще через 2 роки – син Арсен. Вагітності проходили прекрасно, навіть лікарі дивувалися. Віру кесарили, оскільки в неї проблеми з хребтом, народити сама вона не могла. Коли на світ з’явилися діти, з ними справлялася сама, годувала грудьми. Її щастю не було меж. Дітки повністю здорові. Вони ніколи не сказали мамі, що вона якась не така, а доня завжди повторює, що її мама – найкраща! Хоча жіноче щастя Віри так і не склалося – подружжя розлучилося через 5 років спільного життя.
Чистить картоплю, сапає, робить макіяж та вишиває
Насправді важко з прочитаного уявити, наскільки прудко ця жінка справляється з побутом. Ногами одягає і взуває діток, годує, ногами чистить картоплю і готує їсти, ногами прибирає (у хаті від чистоти усе сяє просто), ногами сапає город, вишиває і навіть… робить макіяж (вона завжди доглядає за собою і має прекрасний вигляд)! Більше того – вона робить макіяж дівчатам зі свого села та сусідніх. А також почала професійно фарбувати брови хною – на цьому й заробляє, бо, окрім пенсії, інших джерел доходу не має. Адже чоловік аліментів не платить – уже заборгував 50 тисяч.
Але найкраща косметика Віри – її надзвичайна усмішка, яка фактично не сходить з її лиця. «Думаєте, мені не буває важко? Буває, іноді навіть занадто, і морально, і матеріально. Але, з Божою допомогою, все вдається подолати», – каже вона.
Своїх малюків обіймає ногами
І, попри те, що усі клопоти з дітьми і по дому лягли на її плечі, вона з усім справляється і ні на що не нарікає. Малюків своїх обіймає теж по-особливому – ногами. А вони туляться біля неї, понад усе найменшенький. «То «матусик» наш», – каже про онука бабуся. В селі є школа, дитячий садочок. Арсен цього року уже піде в перший клас, донечка – у третій.
Минулого року прийшла в цю сім’ю біда. 9 серпня Вірин тато їхав на навантаженій сіном підводі, впав і помер – перелом шийного хребта. Він же був єдиним чоловіком у родині, без нього жінкам доводиться значно важче. Хоча не лишають їх і добрі люди без допомоги. Коли потрібно було зробити ремонт у ванній, невідомий благодійник перекинув 15 тисяч. Інший чоловік, з Америки, уже 2 рази привозив по вантажівці брикету, адже в селі немає газу. Також за його гроші Віра змогла придбати зимовий одяг та взуття собі і дітям.
У 2004 році держава дала Вірі авто. Тепер воно своє від’їздило і стоїть нерухомо. Жінка добивалася, щоб їй його замінили, бо без машини дійсно скрутно. Чого вартує тільки дістатися до Тернополя – в лікарню, приміром. Та поки безрезультатно. Адже не все гаразд у неї і зі здоров’ям. В той місяць, коли помер її тато, їй зробили операцію на щитовидку.
– Тут похорон, тут операція, потрібно було багато грошей. Але лікарі у мене просто чудові. Уявіть, така операція мала коштувати 23 тисячі, але мені її зробили безкоштовно, докуповувала тільки ліки. І палату мені люкс організували – теж безкоштовно. Хочу подякувати цим лікарям – це Ярослав Федорович Чайківський і Олександр Олександрович Шабловський. Це лікарі від Бога. Але тепер ліки потрібно пожиттєво приймати та щопівроку здавати аналізи, а для цього потрібно їздити в Тернопіль. Тобто проблем купа, але падати духом просто немає часу, – сміється наша героїня.
А ще – Віра дуже хоче повезти діток на море і відпочити разом із ними. Але поки що це лише мрії, бо фінансово такого задоволення вона просто не потягне. Але вірити в чудеса жінка не перестає, бо з власного досвіду знає: вони таки трапляються!
Ірина Бура
Якщо у вас є можливість і бажання підтримати цю неймовірну жінку фінансово, за її згодою вказуємо її номер телефону: 0978285951.
Краще кинути палити з доброї волі: у Кабміні вводять дуже жорсткі обмеження – все буде примусово