У Тимофія немає мами, а батько пішов з сім’ї. Опора хлопчаки — 63-річна бабуся Ліда. І ця поїздка на престижний конкурс відбулася завдяки їй, як і все хороше, що було в житті хлопчика.
Тимофій важить трохи більше 30 кілограмів, а його баян — всі десять. Тому в Болгарію бабуся допомагала онукові тягти музичний інструмент на візку. І не дарма. Кожен вихід Тимофія на сцену був удостоєний головних нагород конкурсів, передають Патріоти України.
“П’ятирядний баян я взяла в музичній школі під розписку, – розповідає бабуся Тимофія Лідія Єлісєєва. – У нього винятковий звук. Але на конкурсі онук раптом збився з мелодії, виконуючи українську народну пісню «Їхав козак за Дунай».
Задумався про щось своє. Таке у нього іноді буває. Але не розгубився. Журі відмітило це, звичайно, але, як з’ясувалося пізніше, прийняло помилку за … оригінальну обробку твору.
«Так це я сам придумав, то і зіграв», – зізнався Тимоша керівниці однієї з творчих делегацій, яка почала розпитувати його після виступу про … аранжувальника музики.
А другий конфуз трапився на конкурсі з вокалу. Мікрофони були налаштовані на виступи учасників під фонограму. Онук єдиний співав наживо, ніж спантеличив техніків і звукорежисерів. Починає співати, а голосу не чутно.
Тільки з п’ятої спроби, коли організатори фестивалю здогадалися, в чому причина, його соло зазвучало так, як потрібно. Після виконання пісні «Одна гора високая» члени журі кричали «Браво!» і говорили, що вона була представлена зовсім не по-дитячому. А пісня «Не плач, Матусю, я ще повернусь», написана за часів Майдану і присвячена героям Небесної сотні, у багатьох викликала сльози.
Цю пісню Тимко співав 9 травня на київському Майдані, де проходив фестиваль «Зоряні мости». Зайняв тоді перше місце. З нею повернувся переможцем і з міжнародного конкурсу.
Сама собі у всьому відмовляю, але для розвитку його талантів нічого не шкодую. Цього разу, слава Богу, не довелося випрошувати грошей на поїздку у депутатів і чиновників. Моя подруга Катя Миронова, яка працює в Італії, дізнавшись про наші наміри поїхати в Болгарію, перерахувала 500 євро. Їх вистачило і на те, щоб заплатити внески за участь в конкурсах і прожити тиждень в таборі, на базі якого вони проходили.
… Нещастя переслідують Тимошку практично з народження. Йому був рік з невеликим, коли він, послизнувшись на кухні, впав на банку з консервацією. Дрібні шматочки скла застрягли в очному яблуці, і місцеві окулісти нічим не змогли допомогти дитині.
– Око видалили, хоча фахівці в Одесі, Харкові та Києві потім говорили, що його можна було врятувати. Більш того, онука виписали з лікарні з понівеченим обличчям, – витирає сльози Лідія Іванівна. – Очниця була настільки спотворена, що треба було п’ять пластичних операцій, щоб її відновити.
Двічі Тимошка робили пересадку тканин. Тільки завдяки цьому вдалося домогтися того, що штучне око став хоча б трішки рухатися. На жаль, він слабо тримався і часто випадав. Де його Тимко тільки не втрачав! І в річці, і в таборі, і в школі … Іноді це лякало дітей і викликало роздратування педагогів і вихователів. Його обзивали і однооким, і «скляним оком», і «залізним оком» … Дійшло до того, що дитина почала соромитися відповідати на уроках. Довелося вести його до психолога і за її рекомендацією переводити в іншу школу.
Через кілька місяців після того, як онукові видалили око, Лідія Іванівна разом із покійною донькою Тетяною, мамою Тимофія, вирушили на консультацію в Одеський інститут очних хвороб імені академіка Філатова. Була п’ятниця, їм сказали показати дитину в понеділок.
– Таня наполягла на поверненні в Полтаву, – продовжує Лідія Іванівна. – Мовляв, це буде дешевше, ніж зняти готель в Одесі. Ми так і зробили. А в суботу ввечері дочки не стало. Вона вийшла з дитячою коляскою прогулятися, і її збив легковик, врізавшись ззаду. Від удару дочку так підкинуло, що вона своїм тілом вибила лобове скло автомобіля. А внук дивом вижив – від сильного удару кошик дитячої коляски зірвало і викинуло на бордюр. У нього не виявили жодної подряпини, і навіть одяг на ньому не забруднилася. З тих пір я одна виховую Тимошку.
Астролог назвала найнебезпечніші дні цієї зими: “Буде спроба прориву”