У Криму 26-річна вагітна жінка померла від ковіда після того, як їй тиждень відмовляли в госпіталізації. Дитину врятувати не вдалося
– Приїжджали медики, оглядали, говорили: «пийте то-то і те-то, коронавируса у вас немає, симптоматики немає». Тест ніхто не пропонував. Нам навіть рецептів ніхто не виписав, – розповідає чоловік Єлизавети Дмитро Бугай. – З 9 по 15 червня ми кожен день, а іноді і кілька разів в день викликали швидку, вона у нас практично жила, але нам говорили: «хрипів немає» і відмовляли в госпіталізації. «Навіщо ви нас викликаєте? У вас все нормально, терпите все пройде».
Мабуть, ніхто не хотів брати на себе відповідальність, тому що Ліза була вагітна. А їй з кожним днем ставало все гірше і гірше.
Під кінець з’явилася сильна задишка, а нам все говорили: «хрипів немає».
Дмитро слідом за дружиною теж зліг з температурою. Через кілька днів заразилася і теща – Надія Чухина, яка перший час за ними доглядала. Крім співробітників швидкої, «на удаленке» Єлизавету лікувала, а точніше – консультувала, завідуюча Красногвардійським пологовим будинком Яковлєва. Вона теж не порадила зробити тест на коронавірус. Завроддомом радила «почекати ще день і все пройде». Також вона, за словами родичів Єлизавети, відмовляла вагітну жінку звертатися в перинатальний центр Сімферополя, так як там «всім буде все одно», що з нею відбувається.
15 червня стало зрозуміло, це коронавірус: Дмитро і Єлизавета виявили, що перестали відчувати запахи і смаки.
«Я підійшов до дружини, вона вже насилу говорила, сказала що теж не відчуває запахів», – згадує Дмитро Бугай. Мати Єлизавети Надія Чухина подзвонила в Центральну районну Красногвардійської лікарню і наполягла на тестуванні. Вагітну жінку оглянула заввідділенням терапії Ольга Павловська, і поставила діагноз «ларинготрахеїт», а сильну задишку пояснила «бронхоспазмом».
«У лікарні ковід, на поріг терапії вас ніхто не пустить, купите апарат для інгаляцій, спрей для лікування горла і вирушайте лікуватися додому», – пояснювала завідуюча Надії Чухіна і Єлизаветі Бугай. «Єлизавету, незважаючи на вагітність, кололи антибіотиками, але лікар не дала направлення на рентген, щоб подивитися стан легенів. Відмова пояснила тим, що в положенні це шкідливо», – розповідає Дмитро.
«У мене десь 10-11 червня піднялася температура вночі до 39 ° С, але ми її швидко збили, і потім вона сильно не піднімалася. Сильно боліла голова, горло. Весь цей час доводилося працювати, тому що потрібно було за щось лікуватися і годувати сім’ю. Ось і не підняв паніку, не змусив зробити знімок, хоча повинен був».
16 червня Єлизаветі стало зовсім погано, і її на швидкої привезли у відділення реанімації Восходненського лікарні, підвідомчій Красногвардійської ЦРЛ. На рентгені з’ясувалося, що у неї поразки 80% легких, і в них уже сформувалося «матове скло». Але і тут йшло гальмування в наданні медичної допомоги. Через те, що результат тесту на ковід ще не прийшов, замглаврача з лікувальної частини Умрілов не хотів давати дозволу переводити її для лікування в Сімферополь, де є сучасне обладнання, і де рівень лікування був би на порядок краще, ніж в сільській лікарні. Через шість-сім годин прибула бригада санавіації, які разом з матір’ю Єлизавети наполягли на перекладі. Вагітну жінку поклали спочатку в сімферопольську міськлікарні № 7, але потім перевели в Коронавірусние лікарню ім. Семашко. Ситуація погіршувалася, апарат ШВЛ не допомагав, рівень кисню в крові падав, під кінець Єлизаветі зробили інтубаціютрахеї. Тобто хірургічним шляхом зробили отвір і вставили пластикову трубку в трахею, щоб кисень міг потрапляти в легені. На тлі коронавируса у неї почалися проблеми з серцем. Тоді лікарі провели кесарів розтин, щоб врятувати дитину.
26 червня, через десять днів після госпіталізації в лікарню ім. Семашко, Єлизавета померла. Її дочка, яка важила всього близько 500 грамів, прожила в інкубаторі на день довше матері.
– Найстрашніше в усій цій історії, це те, що її вчасно не направили на рентген, хоча Ліза ледве ходила, вона просто ледве рухалася, і дуже важко дихала, – розповідає Дмитро. – Ліза не наполягла на тому, що треба зробити рентген. Річ у тім, всюди треба наполягати… Треба було їхати з Лізою і проходити платно тест, треба було самим проходити рентген, тому що крім нас самих ніхто більше не допоможе. Це наша величезна провина, я себе виню за те, що ми цього не зробили. Ми весь час радилися з лікарями, і вони говорили, що все буде добре. Ми самі не додумалися, теща не додумалася, нам не підказали… А я з цим не стикався, я не знав, що таке ковідная пневмонія, як вона розвивається. І ми чекали до останнього, в останню добу, коли вона просто вдома могла померти…
Шведська компанія Lernia звільнила росіянку, яка принижувала українців