На Донбасі загинув 30-річний командир бойової машини, командир відділення військової частини А4395 Олександр Бохін із позивним “Борода”. Незважаючи на вмовляння рідних і друзів, на війні чоловік провів шість років, постійно укладаючи новий контракт.
Детальніше про це читайте в матеріалі OBOZREVATEL.
На фронті провів шість років
Олександр Бохін, сержант ОМПБР імені кошового отамана Костянтина Гордієнка, отримав поранення 27 липня на Луганщині. Лікарі майже добу боролися за його життя, але врятувати так і не змогли.
На фронті боєць провів шість років. Вперше був мобілізований ще в 2015 році, потім уклав свій перший контракт.
“Ми з ним відразу потоваришували в 2016-му, як тільки він прийшов до нашого підрозділу. Знаєте, бувають такі люди, які привертають до себе. Вже на другий день після знайомства здавалося, що ми дружили з ним усе життя. Він був веселий, любив пожартувати, але завжди по-доброму. Ще навіть на фронті він знаходив час для спорту. Як не набереш його вранці по телефону, він відповідає, що щойно повернувся з пробіжки”, – розповів нам Олександр Коваль.
Строкову службу Бохін пройшов ще в 2010 році. Після цього працював на заводі, був водієм. Але коли почалася війна, то він вирішив, що повинен бути на фронті разом зі своїми ровесниками.
Не було своєї сім’ї
Олександр укладав контракт за контрактом. Але він просив знайомих не розповідати матері, що знову йде на війну.
“Рідні, близькі друзі говорили йому, мовляв, досить. У тебе сім’ї немає, час уже зайнятися своїм життям. Ти вже повоював. Але він весь час відмовлявся і наполегливо повертався туди, обіцяв, що востаннє”. Пацани там, а я що, вдома буду сидіти?” – відповідав він на всі умовляння. Так він хотів допомогти і своїм хлопцям, і Україні”, – розповів один із бойових товаришів загиблого.
Гордістю Олександра була його борода. Навіть на його сторінці в соціальній мережі під його фото друзі жартували над нею. “У нього позивний був “Борода”, у мене “Чуб”, і ще у одного хлопця “Вуса”. Так ми втрьох і служили”, – згадує Коваль.
Своєї сім’ї у загиблого військового не було, але він дуже любив своїх племінників – дітей його сестри, Кирила і Карину. Племінниця часто писала йому листи, а на військово-патріотичних іграх виграла бінокль і передала його на фронт.
Поховали Олександра в Новій Каховці на Херсонщині на Алеї воїнів світла. Прощалися з чоловіком біля будинку, де він жив разом з мамою. Звідти проводили його в останню путь.
Росія вручила окупанту-каліці, що залишився без ноги після вторгнення в Україну, ганебний “подарунок”.