У моєму під’їзді багато однокімнатних квартир, а в них живуть люди похилого віку – бабусі. Уже навесні, коли починає припікати сонечко, вони чинно сидять на лавочках біля будинку, обговорюють свої справи і хвороби, а, заодно, і всіх, хто проходить повз. Часто слідом собі чуєш репліки, у відповідь на які посміхаєшся і починаєш думати, що настане такий час, коли там, на лавочці, я буду шукати місце і для себе.
Люди похилого віку не зовсім самотні – у них є і діти, і внуки. Я навіть зустрічаю їх іноді, особливо часто в день, коли розносять пенсію. А діти і внуки, які живуть в інших містах, теж відвідують людей похилого віку … зрідка, коли треба переоформити квартиру або заплатити податки на нерухомість. Я, напевно, занадто категорична у висновках, вирішите ви? Але ж спостерігаю це не один день і навіть не один рік.
Намагаюся допомогти трохи – приношу щось з магазину або аптеки, вислуховую, коли є час зупинитися. Великі сім’ї, де разом живуть старі і малі, нині рідкість, особливо в містах. І то зрозуміло – кому хочеться вішати на себе додаткові проблеми зі старими ?! А про них я знаю не з чуток – сама багато років прожила разом зі старенькою бабусею. Це і безсонні ночі з очікуванням “швидкої допомоги”, і часті відвідування лікарень, і капризи не завжди адекватнї вже людини, і сувора дієта, яку потрібно витримувати разом з нею, щоб не було образливо, і несправедливі закиди … і багато іншого. Але ж не дарма кажуть, що людина повинна вміти “нести свій хрест”.
Фахівці-психологи стверджують: як ви зараз ставитеся до своїх батьків, так само точно і ваші діти ставитимуться до вас. Це зрозуміло – звідки їм знати інше ставлення, адже сім’я формує основні принципи. А старість не за горами. Це тільки в дитинстві, здається, що ростеш повільно, а потім час біжить так, що не встигаєш і усвідомити.
Напевно, тільки в нашій країні батьки допомагають дітям до старості. До старості дітей, я мала на увазі. Це якась загадкова ситуація, коли обидві сторони вважають сформовані відносини нормою. Батьки дають, а діти беруть, навіть коли у них вже виросли свої діти і внуки. Ось завтра день видачі пенсій, і потягнуться люди похилого віку і бабусі в магазин, купити цукерок для правнуків, ліки для себе, дешевий вафельний тортик до чаю, пам’ятаючи про візит дітей або онуків. А потім з гордістю розповідатимуть, що ось “дала грошей синові на костюм, онукові на велосипед, доньці на телевізор”. Нічого не пошкодувала, а до кінця місяця буде боязко просити в магазині продати їй два яєчка і четвертинку чорного хліба. Ви ніколи не спостерігали картину, коли старі люди купують один апельсин, п’ять цукерок – все по рахунку, тому що на більше немає грошей?
Йде час, на лавочці старих стає менше, в вільних квартирах з’являються нові мешканці – молоді, нахраписті, горласті. А по телевізору вчора показували “Світ подорожей”. І що цікаво – туристичні групи майже повністю складаються з людей похилого віку. А наші – гірко перераховують зароблену за все нелегке життя пенсію, велика частина якої тут же піде в оплату комунальних послуг. а на решту куплять анальгін, дешевий що “допомагає” від усіх хвороб, недорогої крупи, відкладуть у вузлик “на чорний день” і … і для діток – треба ж їм допомогти!
Зоріна Валерія
“Він сидів, а голова в нього — падала”: через неадекватну поведінку медика довелося викликати поліцію