“Ми дійшли до того, що учителів немає” – Ігор Лікарчук
ЗМІ повідомляють, що в Одеській області 460 учительських вакансій. Це – посеред навчального року. Маючи більш як 40-річний досвід роботи в освіті, можу стверджувати, що подібноі ситуації ніколи іще не було.
Про те, що ми потужно крокуємо до цього, я писав іще чотири-пять років тому. Не один раз порушував це питання на засіданнях колегії МОН. Особисто про це казав міністерським чиновникам різного рівня.
На мене дивилися, як на божевільного..: Маючи в державі більше двадцяти університетів, які колись були педінститутами, силу-силенну коледжів, які колись були педучилищами; скоротивши під лозунгами децентралізації майже дві тисячі шкіл (не рахуючи тих, які стали філіалами); затвердивши упродовж тридцяти років щонайменше 5 Концепцій реформування педагогічної освіти, – дійшли до того, що УЧИТЕЛІВ немає. А лава запасних – порожня. І черг бажаючих йти працювати в школу немає.
А якщо із шкіл підуть пенсіонери, яких намагаються виштовхати контрактною формою трудових угод? Що буде тоді? І чи може функціонувати НУШ без вчителя? Хіба що із агентами змін…
Ця проблема виникла не сьогодні і не вчора. Вона визрівала упродовж останніх десятків років. І тепер вибухнула. Ось про що сьогодні потрібно говорити і кричати на кожному кроці. Ось тема для обговорення в Уряді та Верховній Раді. Негайно потрібно шукати реальні шляхи для її вирішення.
Два таких шляхи назвав Володимир Бєлий: «По-перше, оклад вчителя-початківця (має бути) помітно більший ніж заробітки у робітничо-сервісному сегменті ринку праці;
по-друге, інституційно (має бути) закріплений стандарт роботи вчителя, що забезпечує йому педагогічну свободу на тлі персональної відповідальності лише за дотримання держстандартів трудової дисципліни замість пануючої зараз тіньової залежності від суб’єктивних примх бюрократів та очільника закладу…» Повністю погоджуючись із цим, додам іще три шляхи.
Дитина мала колоті та різані рани: у Польщі під час сімейної сварки загинув 7-річний хлопчик з України