Висока комуналка, поганий сервіс, бюрократична тяганина – переселенці, які були змушені поїхали через війну, стикаються з тим, що Україна дуже часто перевершує за якістю ту саму Європу.
OBOZREVATEL розпитав українців, які переїхали до західних держави, чим європейська дійсність їх розчарувала і навіть видалася відсталою порівняно з нашою країною.
Догляд і краса
В Україні звикли до високої якості послуг у сфері краси. Як виявилося, у Європі навіть високий цінник послуги не гарантує її гарного виконання.
“Велика проблема зі стерилізацією інструментів для манікюру. Якщо у Києві більшість майстрів мають спеціальну сухожарову шафу, то тут таких немає ні в кого. Обробка є, звичайно, але за допомогою антисептиків. Навіть велика рідкість кулькові стерилізатори, які в Україні вже давно не використовують. Тому до майстрів манікюру ходити страшно”, – розповідає Ольга, яка з Києва перебралася до Португалії.
Одеситка Олена, яка зупинилася в Австрії, наголошує: до місцевих перукарів можна йти на свій страх та ризик. Зазвичай, каже вона, навіть самі європейці шукають українських майстрів, бо знають – їхній рівень на голову вищий.
Мода на заході – інша, наголошує українка Дарія. За її словами, б’юті-бізнес у Німеччині не особливо популярний – стежать за собою лише заможні європейки.
“Тому й ціни на послуги дуже високі. А якість при цьому погана, тому що конкуренції особливо немає. Наприклад, манікюр у Німеччині коштує 50 євро, фарбування волосся 150 євро вдома, без виведення кольору”, – говорить вона.
Медицина
Ще одне “болісне” місце – медицина. Українці скаржаться, що терапевти виписують парацетамол від усіх хвороб та діють виключно за методикою, не враховуючи особливості здоров’я людини. “Якщо не вмираєш – чекатимеш зустрічі з лікарем кілька тижнів, а то й місяць”, – розповіла Олена.
Особливо великі проблеми виникають у біженців, які мають хронічні захворювання. Багато з них потребують постійного прийому препаратів – проте щоб отримати їх у Європі, потрібно пройти повне обстеження та довести свій діагноз. Щоб отримати рецепт людям навіть доводиться вдаватися до незаконних методів.
“У моєї мами проблеми зі “щитовидкою” – кілька разів на рік вона проходить в Україні обстеження. Вона на постійній основі вже багато років приймає таблетки L-тироксин. Це життєво важливо. У Чехії ж їх без рецепта купити неможливо. А сам рецепт видається тільки на 1 упаковку. На щастя, спочатку наш знайомий, який тут живе, допоміг роздобути рецепт”, – розповіла Наталя, яка через війну переїхала до Праги.
Діджиталізація
Її у європейських країнах практично немає. Оформлення однієї довідки може зайняти кілька тижнів, а про існування електронних сервісів держпослуг, на кшталт української Дії, більшість навіть не чула.
“Коли я показую їм “Дію”, вони взагалі не розуміють, що це таке. Ми в банку показували додатки Привату та Монобанку – вони були шоковані. У них навіть не можна з картки на картку миттєво переказ зробити. Банки мають додатки, але ними практично не користуються. Єдине – можна платити за комуналку через них”, – нарікає українка, яка живе в Португалії.
“В Україні ти можеш відкрити банківський рахунок, не виходячи з дому. А в Італії потрібно ходити в банки і показувати купу документів. А в деяких країнах навіть не можна просто так купити сім-картку без документа про те, що ти легально перебуваєш у державі”, – підтвердила Анна.
Комунальні тарифи та оренда
Після початку війни у Європі сильно зросли комунальні тарифи. І якщо з цінами на газ та електрику все зрозуміло, то ось вартість домашнього інтернету наших громадян просто шокує.
“Якщо вдома я платила 200 гривень на місяць, то в Італії дротовий інтернет коштує 40 євро”, – розповіла харків’янка Анна. Аналогічна ситуація і в Португалії – там мінімальний пакет інтернету коштує близько 45 євро.
Анна зараз перебуває на Сардинії. Місячна вартість квартири, де вона мешкає, становить 300 євро. Ще 200 євро – це комуналка. І це без опалення – його тут зовсім немає.
“У Португалії дуже мало будинків із загальним газопостачанням. Тут купують балони, які підключаються до газової колонки – їх використовують для готування та підігріву води. Але не для опалення. Батарей фактично немає”, – розповіла нам Ольга.
Ціна одного балона – 35 євро, хоча ще кілька місяців тому він коштував трохи більше ніж 20. Для сім’ї із чотирьох осіб цього вистачає на три тижні – за умови економного використання. “Якщо не шкодувати, то вистачить, думаю, тижнів на два”.
Через війну та наплив біженців сильно зросли й ціни на житло. У Лісабоні знайти квартиру менше ніж за тисячу євро – нереально. Але навіть за наявності цих грошей не факт, що орендодавець вас вибере.
“Окрім того, що піднялася вартість, то ще й дуже жорсткі контракти. Орендодавці укладають контракт щонайменше на пів року, а в основному – на рік. І це ще не гарантія: кандидати беруть участь у тендері. Наприклад, спочатку в оголошенні ціна була 700 євро, тут з’являються ще охочі, і вони починають торгуватися і піднімати вартість оренди. І ще тут неодмінно необхідно заплатити депозит. Багато хто зараз платить одразу на рік уперед”, – уточнила Тетяна.
Безпека та освіта
“В Іспанії дуже часто крадуть, вибивають шибки в машинах. Нам відразу сказали, що машину можна залишати тільки на платних парковках. Ми не послухалися і залишили на безкоштовній – на ранок виявили вибите скло”, – розповіла киянка Катерина.
Ще одна проблема для українців – час роботи магазинів. Наприклад, в Італії багато хто закривається на сієсту і не працює у вихідні.
“Магазини відкриті з 8-9 ранку до першої години дня, після цього вони закриваються на перерву і відкриваються близько 16:30-17:00. Тобто, плануючи свій день, потрібно це враховувати. Плюс усе закрито в неділю, відкриті тільки великі торгові центри, але не в усіх містах вони є. З аптеками те саме. Є тільки автомати, в яких можна придбати кілька видів таблеток, сироп від кашлю та памперси”, – розповіла Анна.
А Олена, яка перебуває в Австрії, була здивована місцевими дитсадками. За словами жінки, дітей узагалі не готують до школи – вихователі просто доглядають дитину, поки батьки на роботі.
“В Україні мій син уже проходив хорошу підготовку до першого класу. Тут же він просто малює, вирізає з паперу, як йому хочеться. Загалом шкільна програма дуже легка, навіть елементарна. Українські навчальні заклади сильніші у цьому плані”.
Як раніше писав OBOZREVATEL, у Польщі влада з представниками бізнесу та неурядовими організаціями розробила план інтеграції та працевлаштування біженців з України. З одного боку, роботодавців стимулюватимуть створювати робочі місця для біженців, водночас українцям дозволять переїхати туди, де є робота, й вивчити польську мову.
«Танці на кістках» чи благодійний захід: гучна дискотека під час війни (ВІДЕО)