В перші дні війни пастор та капелан Геннадій Мохненко спочатку вивіз вихованців свого реабілітаційного центру, а потім почав евакуйовувати інших маріупольців, яких було понад тисячу.
Його центр для підлітків у складних життєвих ситуаціях росіяни назвали нацистською базою, тож евакуйовуватись доводилось під вибухами під ногами і напрочуд швидко, йдеться в ТСН
Зараз пастор Геннадій Мохненко у Львові показує кадри небезпечної евакуації і звідси вирушає в двотижневе відрядження Європою та США, щоб розповісти світу про жахіття, яке росіяни зробили у Маріуполі. «Те що сталося з моїм рідним містом – це геноцид, без сумнівів. Вони перетворили моє місто в цвинтар», – каже пастор.
Своїх вихованців і дітей Геннадій почав вивозити з Маріуполя ще в перший день війни. Після порятунку рідних взявся рятувати інших земляків. За кілька місяців разом з іншими капеланами та волонтерами евакуював понад 1200 маріупольців. Особливо нелегко було, коли доводилося рятувати родини військовослужбовців. «Ми знаходили шляхи об’їжджати фільтраційні системи. Тому що багато тих, кого ми евакуювали, якщо б вони йшли через фільтраційну систему, вони б не мали жодного шансу», – каже він.
Про звірства росіян і всіяне трупами місто розповідають усі врятовані. Мати волонтера Стаса хитрощами вибралася з Маріуполя, довелося тікати через Росію. «Вона потрапила в Старобешево на фільтраційний лагер, пройшла фільтрацію, в неї прописка Львівська, бо ми жили у Львові 7 років, тож причепилися. Потім з Москви вона добралася до Риги, а потім я її забрав», – розповідає чоловік.
«Маріуполь – це місто тисячі Буч. Два дні тому відкрили один будинок, один з тисяч, а в підвалі понад 200 людей загиблих, але ж вони вбитих ними спалюють в крематоріях, це така інновація геноциду рашистського», – розповідає Геннадій.
Все це Геннадій хоче розповісти людям, які живуть в інших країнах, а потім знову повернутися на Донеччину – рятувати усіх, кому може допомогти.
Навіть коли близька людина відійшла у вічність – вона поруч з нами. Ось 8 найбільш поширених ознак того, що вони поряд