Достовірно ніхто ніколи не дізнається, які стосунки у президентів Білорусі та Росії. За камерами, вони можуть бути однокровними братами, кумами чи навіть коханцями. Але що вони намагаються продемонструвати всьому світу, так це свою дружбу і ділові відносини.
Варто визнати, що дружба, що бізнес – це не про цю парочку. Лукашенко завуальовано уникає безпосередньої участі у війні в Україні, заплющуючи очі на російські військові бази та присутність військового контингенту РФ у країні. Розумні люди знають, що Лукашенко – номінальний глава Білорусі, і що реальна влада там належить путінським військовим. Це знають і білоруси, але зробити з цим, на жаль, нічого не можуть.
Періодичні зустрічі Лукашенка та Путіна допомагають обом диктаторам підбадьоритися – і якщо Бацька вивалює нову порцію відмазок, і починає накопичувати наступні, то Путін задовольняє своє его, намагаючись приглушити гіркоту всесвітньої ганьби та політичної самотності.
На останній зустрічі двох диктаторів Лукашенко намагався «зализати» поранену мобілізацією душу Путіна. Розмова була в дитсадковому дусі, коли одна дитина заспокоює іншу, коли того образили. “Вони ще повернуться”, “будуть ще назад проситься”, “ну і що, у нас ще багато таких”. Йшлося про велику кількість росіян, які спішно покинули РФ, не захотівши брати участь у кремлівській «війнушці». Тим самим диктатори підтвердили плачевний стан ситуації.
“Нам жаль український народ”: Лавров ошелешив цинічною заявою