Фемінізм – це про суспільну справедливість

Аби пояснити аудиторії, що таке фемінізм, я зазвичай проводжу таку вправу. Прошу підняти руку тих, хто підтримує ідею рівних прав та можливостей для жінок і чоловіків. Зазвичай більшість піднімає руку. Тоді я усміхаюся та відповідаю: «Вітаю вас, ви феміністки й феміністи». Дехто в результаті почуваєть­ся досить збентежено – для них несподіванка, що фемінізм має таке просте пояснення, пов’язане передусім зі справедливістю для всіх людей незалежно від статі.

Фемінізм – це публічна критика

Дружину другого президента США Ебіґейл Адамс вважають першою американською феміністкою. Активістка заявляла: «Ми не почнемо підкоря­тися законам, в ухваленні яких не брали участь, і владі, яка не представляє наших інтересів».

Фемінізм підтримують також і чоловіки

Чоловіків, які борються поряд із жінками за гендерну рів­ність, називають феміністами. Феміністичний чоловічий рух – явище, яке існує не один десяток років. Активісти та ін­телектуали переконані, що патріархат і жорсткі гендерні ролі – це те, що гнітить усіх незалежно від статі.

Фемінізм спонукає замислитися

Один із основних факторів жіночого повсякденного буття – «існування-заради-іншого». Тут доречно згадати поняття ре­продуктивної (обслуговувальної домашньої) праці, яку вико­нують передусім жінки й яка вважається такою, що відповідає їхньому «покликанню» та «природі».

Феміністична критика праці, що її виконують жінки, приділяє увагу не лише оплачуваній (продуктивній) праці, а й неоплачуваній (репродуктивній), яка виконується в домашньому господарстві та вважається закріпленою саме за жінками. Держава використовує жінок як «ре­зервну армію праці»: інтегруючи до ринку праці або усуваючи з нього.

Участь жінок в політичному житті підвищує добробут країни

Вивчення скандинавського досвіду дає змогу стверджувати, що існує кореляція між високим рівнем участі жінок у політич­ному житті та добробутом країни. Керівник проекту з питань виборів та управління, координатор проектів ОБСЄ в Україні Мортен Енберґ на міжнародній конферен­ції «Жінки в політиці: міжнародний досвід для України» зазначив: коли частка жінок дорівнює 20%, тоді парламентарі починають серйозно розробляти законопроекти, які стосуються дітей; коли ж у парламенті 30% жінок, тоді роз­глядаються питання інтересів жінок. Досвід Швеції є цінним з погляду вивчення шляху цієї країни до розв’язання проблеми участі жінок у політичному житті та розбудови держави загаль­ного добробуту й демократії.

Фемінізм вивчає розподіл ресурсів

Британська феміністська дослідниця Валері Брайсон здійснює феміністичний аналіз часу як ресурсу, що так само важливий, як владний чи матеріальний ре­сурс. Як зазначає авторка в праці «Гендер і політика часу: фемі­ністична теорія й сучасні дискусії», час – дефіцитний ресурс, який розподіляється нерівно між жінками й чоловіками. Якщо в тебе менше грошей, ти можеш піти на пікнік із дешев­шими сосисками, але теж мати пікнік. Та якщо в тебе 24 години на добу, з них не можна зробити 30 годин.

Фемінізм залучає до дискусій

Одна з актуальних тем, зокрема в Україні, – це сумісність таких явищ, як фемінізм і націоналізм. Чи можна ідентифіку­вати себе водночас феміністкою й націоналісткою? Чи ці яви­ща суперечать одне одному? Як поєднати прихильність до ідей, які іншим видаються абсолютно несумісними? Чи може націо­налістка паралельно бути феміністкою? Або, навпаки, чи може фемініст бути принагідно й націоналістом?

Коли може здаватися, що релігія та фемінізм несумісні, на допомогу приходить таке явище, як феміністична теологія. Вона має свою історію розвитку, яка триває століттями. Окрім того, як зазначає дослідниця Оксана Кісь у книжці «Українки в ГУЛАГу: вижити значить перемогти», у критичних си­туаціях віра допомагала жінкам вижити, гуртувала їх, дава­ла надію.

Фемінізм розвінчує насильницькі культурні традиції

Жіноче обрізання – набір процедур, які передбачають частко­ве або повне хірургічне видалення зовнішніх жіночих стате­вих органів чи їх пошкодження, що здійснюється з культурною, релігійною чи іншою метою. У матеріалі BBC «Анатомія жіночого обрізання» зазначено: «Біль – неодмінна складова багатовікового ритуалу; жінка має довести, що вона сильна й може це стерпіти». 2012 року на рівні ООН було ухвалено всесвітню заборону жі­ночого обрізання, адже насильство проти дівчаток і жінок не може бути виправдано жодною традицією.

Фемінізм присутній в українській історії

Фемінізм як організований жіночий рух, ідеологія і культурна традиція виник в Україні у 80-х роках ХІХ століття. Першою жіночою організацією вважається «Товариство руських женщин», що його заснувала 1884 року в Станіславі (тепер Івано-Франківськ) письменниця та феміністка Наталя Кобринська. У 1887 році вийшов перший жіночий альманах «Пер­ший вінок», який вона видала разом із Оленою Пчілкою (Оль­гою Драгомановою-Косач). У серії «Жіноча бібліотека» Кобрин­ська видавала твори для жінок, які написали жінки.