Жадібність дитини: як її побороти і навчити дитину щедрості ?

У ранньому віці малюка батьків турбує такий прояв характеру як жадібність. Адже коли дитина вступає в соціальні контакти, на цей недолік звертають увагу всі навколишні. Мама починає червоніти за поведінку свого нащадка: «Всі діти діляться іграшками, а мій, ні»

В цьому випадку переживання батьків не безпідставні. У нашій культурі це чи не основний порок. Згадайте дитячі казки, в яких жадібність тотожна дурості героя і він стає загальним посміховиськом. Наприклад, це явно виражено в творі С. Я Маршака «Кицин дім» чи А. С. Пушкіна «Казка про рибака і рибку».

Тому батьки переживають, що їх дитина не засвоїла уроки доброти. З-за цього недоліку дитина може стати ізгоєм для своїх однолітків. А це цілком можливо, адже діти однозначно реагують на жадібність. Не варто вважати свою дитину невиправною жаднюгою, якщо вона ревно охороняє свою власність: іграшки, солодощі та інше. Рідко, коли жадібність є властивістю дитячого характеру. Найчастіше цей, здавалося б, недолік, говорить про психологічні труднощі. І батьки повинні допомогти дитині подолати їх.

Розглянемо основні психологічні проблеми

Депривація

Помічено, що сироти, які живуть у дитячих будинках, постійно мають потребу в солодощах. І причина не в особливому обміні речовин. Просто для них це свого роду втіха з-за постійної самотності, браку батьківської любові. Психологи дали назву цьому явищу – «депривація». Депривацію зазнають не тільки діти, у яких немає батьків, але і діти, у яких вони є, але стосунки в родині емоційно відчужені.

Наприклад, якщо дитина викликає у батьків роздратування. Або якщо вони довірили її виховання бабусі або гувернантці. У цьому випадку цукерки стають втіхою. Не варто намагатися подолати жадібність, дитина буде відчувати більше стресу. Краще звернути увагу на себе, на своє ставлення до малюка, тоді від дитячої жадібності не залишиться і сліду.

Ревнощі

Нерідко дитина стає справжньою жаднюгою, коли в сім’ї з’являється ще один малюк. Причому, це проявляється не відразу, а коли молодшому нащадку виконується 2-2.5 роки, він вільно пересувається по квартирі і вже вміє проявляти характер. Батьки не відразу звертають увагу на жадність старшої дитини. Їм здається цілком логічним, що вона не підпускає молодшої до своїх іграшок, адже маленька може їх зламати. І лише коли молодша дитина починає наполегливо вимагати, а старша не бажає поступатися, що призводить до сварок і навіть бійок, дорослі починають задумуватися. Але в цьому випадку, потрібно боротися не з жадібністю, а з ревнощами.

Маленький лідер

На перший погляд, здається безглуздо. Як можна стати лідером, якщо дитина не вміє домовлятися з іншими дітьми, а тим більше ділитися своїми іграшками?

Але амбітні діти дошкільного віку переконані, що лідер – це людина, якій всі беззаперечно підкоряються, все дають, а вона натомість нічого не повинна. Тому вони вважають, що жадібність допомагає стати більш значущим. Таких маленьких лідерів потрібно хвалити за гарні вчинки і тоді прояв щедрості стане нормою, а не винятком.

Демонстративна поведінка на тлі сором’язливості

Є сором’язливі діти, які, наприклад, бояться зайти в клас, освоївшись, починають голосно розмовляти, дражнити інших хлопців. Так само дивно йдуть справи з проявом щедрості. З близькими людьми дитина ділиться солодким, а варто її вийти у двір, то нікого не підпускає до гойдалок або пісочниці.

Тут справа полягає не в жадібності, а в демонстративності. Дитина бажає привернути до себе увагу, але із-за природної сором’язливості починає витворяти щось несусвітнє. Пізніше вона і сама не розуміє причину своєї поведінки. Таким дітям потрібно підвищувати стресостійкість. А з іншого боку у простій формі, показувати наскільки безглузда демонстративна поведінка і демонстративна жадібність. Наприклад, ви можете вигадати історію про таких дітей. І в процесі гри (оповідання) програвати, як веде себе персонаж з демонстративним характером і як це смішно виглядає з боку. Покажіть правильну модель поведінки і тоді в стресовій ситуації дитина не розгубиться.

Жадібність як прояв характеру

Такі випадки трапляються набагато рідше. Найчастіше при усуненні психологічних труднощів, вирішується проблема патологічної жадібності. Але діти бувають різні, з різним характером, відмінність якого починає проявлятися ще в ранньому віці. Одні діти готові не роздумуючи дати пограти улюбленою іграшкою, а інші люблять колекціонувати. До старості ця риса переростає в скнарість.

Навіть якщо дитина схильна до накопичення, то це ще не означає, що вона виросте жадібною. Якщо з дитинства вчити дитину доброті і щедрості, але при цьому не вимагати забагато чого, розуміючи, що вона не особливо щедра, то в майбутньому це переросте в якість – ощадливість. А в нинішніх економічних умовах це не так вже і погано.