Українська мова як життєва місія. Як відеоблогер у TikTok популяризує її серед молоді?
Як допомогти молоді краще опанувати українську мову, позбутися «суржику» і підвищити її інтерес до культури? Відповідь знає 22-річний український відеоблогер Андрій Шимановський.
Він активно популяризує українську мову в соцмережах за допомогою коротких відеороликів і наголошує: у цьому він бачить свою життєву місію і можливість допомогти країні. До чистоти мови варто ставитися як до «важливого внеску у незалежність України, в її культурну спадщину», вважає блогер.
Своїм прикладом на «очищення» мови Андрій надихає понад сто тисяч підписників у сервісі TikTok. Радіо Свобода розпитало, що ж надихає самого блогера – професійного актора театру і кіно.
– Андрію, як з’явилася ідея знімати контент саме про українську мову?
– Моя особиста мотивація почалася, коли мені було 10 років. Я народився у Житомирській області. Це таке активне середовище, в якому поширений суржик. Я приходив до мами і казав: «Мамо, можна я якоюсь однією мовою буду говорити». Тоді не складалося із цим. Оточення мене не дуже підтримувало. Друзі спілкувалися активним суржиком, як тільки ти переходив на українську, ти починав виділятися, і це позначалося на стосунках.
Я зрозумів, що в такому форматі ніхто не навчає української мови
Потім я вступив у Карпенка-Карого на актора театру і кіно. У мене там був розкішний викладач Олександр Завальський. Він прищепив мені любов до української мови, допоміг опанувати свій голос, свою дикцію і частинку орфоепію, тобто законів про правильну, літературну мову. І я почав це поширювати.
Перші відео я почав знімати, як закінчувався карантин – тобто [це був] кінець травня – початок червня. Я був вдома і подумав: чим я можу бути зараз корисний? Що спробувати зробити такого, чого ще немає?
Пісня-чистомовка «Жук-жучок» у виконанні Андрія Шимановського:
Я зрозумів, що в такому форматі ніхто не навчає української мови, я цим володію, і вирішив, що можу це поширювати і робити так, щоб якомога більше людей про це дізналися.
– Які найбільші мовні виклики зараз в українському суспільстві, на вашу думку?
– [Нещодавно] була річниця від дня смерті Кузьми «Скрябіна», і мені впала в око його цитата: «В будь-якому разі не можна залишатися байдужим». Мені здається, одна з найбільших зараз проблем у тому, що людям часто однаково, російською чи українською вони спілкуються.
Якщо спілкуються українською, то не так важливо іноді, це чиста мова чи все ж таки це суміш – суржик.
Мабуть, відсотків 30–40 людей не володіє чистою українською. Тому що переважно однаково: «Ну, я тут живу, ми так звикли розмовляти, яка різниця». Мовляв, «будемо говорити, як іде».
Найголовніше зараз – усвідомити, що в наш час досить важливо поширювати і популяризувати українську мову. Разом із тим потрібно усвідомлювати, що якщо ми однаково ставимося до того, які слова ми обираємо, спілкуємося русизмом – це також впливає на нашу загальну культурну спадщину.
– Ви проводите так званий «мовний марафон». Розкажіть, що це таке?
– Мовний марафон – це короткий курс, побудований фактично на уроках і прямих ввімкненнях, практичних завданнях і так далі. Він спрямований на чотири основні теми: дикція, дихання, голос і орфоепія. Програма побудована для людей, які мають небагато вільного часу, тобто це 15 хвилин на день. Ми займаємося з учнями і над цими темами активно працюємо.
– Ви, в свою чергу, отримуєте за ці курси гроші?
– Так. Але моя головна мета була в тому, щоб зробити це максимально доступним. Я знаю, скільки коштують марафони по СММ, іще чомусь. Я розумію, що це такий предмет і техніка мови, якої в школі не навчають. А саме: як опанувати свій голос, як покращити свою українську мову.
Просто я мав дуже гіркий досвід у цьому плані, що працював у різних школах театральних, переважно у Києві, і зрештою мене дуже дивувало те, який з цього роблять бізнес. Особливо коли почало йтися про те, що має бути ось цей закон про перехід сфери обслуговування на українську мову тощо, і на цьому почали робити бізнес. Це мене відштовхнуло, і я вирішив просто це зробити сам.
Я встановив доволі доступну ціну – це собі може дозволити кожен – і студент. У мене є на кожному наборі безплатні місця.
Як ви ставитеся до того, що в Україні великий попит на російських блогерів і російськомовний контент?
– Мені здається, це вже багатовікове питання. На жаль, ми ще не зростили так багато своїх блогерів, не підтримуємо. По-перше, українські блогери, які починають щось знімати, вважають, що вийдуть на набагато більшу аудиторію, якщо робитимуть це російською мовою, і загально це зрозуміло. З іншого боку, у нас є глядачі, які також звикли, що українці не мають іще такого якісного контенту, попри те, що навіть не знають, який у нас є контент, а які канали у нас є, а що відбувається – навіть не намагаються розібратися. Це вже якесь питання звички просто.
Як вважаєте, в Україні настане час, коли люди переважно говоритимуть чистою українською мовою?
– Я б дуже хотів у це вірити, в те, що це станеться. Мені здається, що навряд чи навіть я до цього доживу. Тому що тут потрібні антропологічні зміни нашої території, і звісно, що це не зміниться за 10 років. Щоб змінилися покоління, для цього потрібен час. Ще не відоме майбутнє: а що далі буде з Україною?
Я молюся, плекаю надії, що ми зараз будемо рухатися у правильному напрямку.
Я максималіст, мабуть, я ідеаліст. Я хочу в це вірити, і я в це вірю, що колись це станеться. І зараз я маю свій життєвий час, свій життєвий шлях, щоб допомогти це зробити.
Я ніколи не маю такого тиску на те, щоб людина вивчала українську мову. Тобто я цього дуже хочу. Але я про це не кажу. Я хочу просто показати: ось є у нас така мова, ось є у нас така поезія, і нехай людина сама зробить собі вибір, можливо, навіть російськомовна.
І мені дуже багато саме російськомовних пишуть коментарі російською мовою, що «от так треба заохочувати людей до української мови». І мені здається, що комусь насправді це залишається.
І я бачу у цьому якусь свою життєву місію: що зараз я можу таким чином допомогти своїй країні і справді бути корисним. Я у це вірю, і все буду робити для цього.
– Як думаєте, ви пов’яжете з викладанням своє життя у подальшому?
– Я ніколи не думав, що стану викладачем. Принаймні до 4-го курсу. Я не думав, що я з цим якось пов’язуватиму життя. [Зараз] я отримую від [своєї діяльності] задоволення. Людина до мене приходить, я чую очевидні проблеми… Одразу бачу, що потрібно змінити. Я даю максимально точну інформацію і вправи, якими це можна виправити. І я просто тішуся від результату, коли я бачу, що у людини змінився голос, вона виправила собі суржики практичними завданнями, і я чую – що це результат моєї діяльності. І від цього я не можу не отримувати задоволення.
Заразив немовля: український лікар захворів на коронавірус і розповів, як з ним боровся