– Невістка так мені і заявила: Клара Марківна, більше нам послуги няні не потрібні! – ображено розповідає подругам знайома пенсіонерка. – Онук вже дорослий, десять років виповнилося, зі школи приходити зможе сам, обід буде гріти в мікрохвильовці. Гроші, які мені платили, підуть з вересня на репетитора з англійської. Загалом, я тепер дітям не потрібна, виходить! Грошей на мене у них теж більше немає, просто так допомагати мені ніхто не збирається. Доведеться, мабуть, на старості років жити на голу пенсію.
Кларі Марківні сімдесят, років десять тому вона стала пенсіонеркою – приблизно тоді ж, коли у неї народився онук Микита.
Втім, дві ці події спочатку були ніяк не пов’язані. Сидіти з онуком Клара Марківна не планувала, цілком поділяючи точку зору більшості сучасних бабусь: ми своїх дітей виростили самі, тепер нехай вони самі виховують своїх. Планів у новоявленої пенсіонерки було надто багато: дивитися кіно, займатися здоров’ям, довести до розуму свою колекцію рослин (у Клари Марківни в квартирі десятки квіткових горщиків – ціла оранжерея), а ще гуляти і медитувати.
І все б було просто здорово, якби не фінансове питання. Жити на пенсію Кларі Марківні виявилося важко.
– Ну, до сина звернися, нехай допоможе! – порадила їй подруга.
– У сина іпотека і дружина в декреті! – зітхнула Клара Марківна. – Зайвих грошей у них немає зовсім.
– Так нехай невістка йде працювати, а ти з онуком сиди, як няня, – надоумила подруга. – За гроші! Ну а що, няню вони все одно будуть рано чи пізно брати, так краще платити тобі, правда ж? Гроші в сім’ї залишаться, ха-ха-ха! І дитині так краще, все-таки не з чужою людиною буде, і матері спокійніше його залишати, і тобі надбавка до пенсії. Всім добре!
Думка подруги спочатку здалася дивною, але по зрілому міркуванні Клара Марківна знайшла її цікавою.
Порадилася з сином і дружиною, і в підсумку так і зробили. Невістка Лариса вийшла на роботу, спочатку віддаючи свекрусі дві третини зарплати. Клара Марківна намагалася працювати сумлінно: читала онукові книжки, гуляла на майданчиках, вчила віршики. А після закінчення місяця приходила за зарплатою. Батьки працювали і не хвилювалися за малюка. Кар’єра невістки, до слова сказати, після декрету пішла в гору: в останні роки Лариса стала начальником відділу в своїй фірмі, і заробляє дуже добре. Вони давно виплатили іпотеку за свою квартиру, і зараз будують заміський будинок.
Зараз ось ще і няню звільнять, і будівництво піде швидше.
– Розумієш, Клара Марківна сама хотіла таких відносин, коли ніхто нікому нічого не винен, – знизує плечима невістка Лариса і жаліється подрузі. – Ну, в такому разі повинна ж вона віддавати собі звіт, що ця штука працює в обидві сторони. Вона нам не повинна безкоштовно сидіти з онуком, прекрасно. Але і ми їй теж!
– Товарно-грошові відносини? Ти мені я тобі?
– Розумієш. Півтора року вона просто брала в мене левову частку моєї зарплати за те, що сиділа з рідним онуком. Потім, звичайно, зарплата у мене стала більше, але перший час – це була жесть! І вона знала тоді прекрасно, як ми живемо. Що не від хорошого життя я від півторарічної дитини пішла на роботу, залишивши його “улюбленої” свекрусі. Бачила, що її син працює на знос, що ми виділяємо ці гроші важко – і жодного разу не відмовилася. Ну ок, ми впоралися. Але тепер я буду вести себе приблизно так само, і нехай хтось скаже, що я сволота.
– Ну а потім? Коли вона зовсім постаріє, будеш допомагати?
– Коли зовсім постаріє і захворіє, напевно, доведеться. Але поки вона на ногах – ні. Хай живе на пенсію. Ми їй нічого не винні, за допомогу з нашим сином цілком розплатилися. Більше допомога не потрібна, всім спасибі, всі вільні.
Як вважаєте, Лариса – безсовісна сволота, або цілком у своєму праві?
Зрештою, чи не вона перша задала тон в цих відносинах. Клара Марківна за що боролася, на те і напоролася, і повинна тепер винити не невістку з сином, а тільки себе?
Сиділа б з онуком безкоштовно – зараз би все було по-іншому? Або не факт?
Що думаєте?
Словаччина і Молдова відкривають кордон з Україною, Угорщина поки ні