Заміжня я була, але якось не склалося у нас, обоє були молоді, горді, безкомпромісні, та ще й батьки наші до розлучення доклали руку. Треба зізнатися, що моя мама навіть більше, ніж свекруха.
-Нетямущий він у тебе, – співала мама мені у вуха, – жити прийшов до тебе, зірок з неба не хапає. Ось знову підвищення не отримав. І зарплата копійчана. І мені не допомагає.
Ну так, жили на моїй території, бабуся, мамина мати залишила свою квартиру мені по дарчій. І в цьому мене мама теж постійно дорікала. А свекруха теж вносила свою лепту, все синові вселяла:
-Не любить тебе дружина і не цінує, доглядає за тобою з рук геть погано, як наpoдила, так про тебе і забула зовсім.
Я в цей час була в глухому декреті, ось до його закінчення і вийшла я на роботу вже в статусі “розлучена з причепом”. Як мені жилося – окрема тема, мама з дитиною сидіти відмовлялася категорично, ще й насміхалась:
-Чоловік тобі був не добрий? Розлучилася, ось і живи тепер заради мого внука. Нічого на побачення бігати.
Синові зараз 18 років, мами вже давно немає на світі, а після того, як син мій до інституту вступив і поїхав, я зовсім засумувала. Прийду – одна, хоч вий. Квартира двокімнатна, ще одна така ж, що від мами залишилася – в оренді. І гроші є, і робота хороша, і в маленькі, але в начальники вибилася. Тільки щастя мимо пройшло.
Син у мене хороший, рукатий, тільки приїжджав він до мене раз в півроку, а тут, як на гріх, в будинку все сипатися стало. Кран потік, проводка на кухні забарахлила: на одній стіні розетка працює, а на інший ні.
-Здравствуйте, – знайдений мною по оголошенню майстер був скромно одягнений, неголений, тихий і тверезий, – показуйте, розповідайте.
Зробив мені Ігор все швидко і дуже недорого. Полагодив те, що я попросила, чаю попив, гроші взяв і відкланявся. А на наступний день прийшов знову, з саморізами і дрилем.
-Я вчора бачив, що у Вас поличка у ванній ось-ось відвалиться, але у мене з собою не було потрібних витратних матеріалів, – сказав мені Ігор, – так ні, не треба платити. Я так зроблю, це швидко і легко.
Зробив, вечерею нагодувала. Їв так, що за вухами лящало. Нахвалював моє куховарство. Ну і зачастив до мене майстер. Через два тижні все, що у мене колись було недороблене – доробив, що відвалюється – висіло, як влите, що покосилося – виглядало ідеально. І навіть підлога, котра скрипіла 20 років, перестала видавати знайомі звуки.
-Так я квартиру залишив колишній дружині і доньці, – розповідав Ігор, прибиваючи і підтягуючи щось чергове, – сам купив собі кімнату в малосімейці, мені ж багато і не треба. У грошах я не потребую, а що одягнений немодно – ну вибирати я не вмію, а розуміючої жінки немає.
Освіта у Ігорка виявилося вища, але ж на хорошу-то роботу без зв’язків у нас в місті не потрапити, ось і їздить на замовлення, кому і що виправити треба.
Через три місяці Ігорьочок урочисто проживав вже в моїй квартирі, продовжував нахвалювати мої золоті руки і хазяйновитість. А ще через місяць я підійшла до шефа і став Ігор в нашій фірмі начальником відділу.
-Золота ти моя, -радувался Ігор, – я з тобою людиною став. Тільки в чому ж на роботу ходити? Грошей у мене зараз не густо, дочка наpoджувати зібралася, я їй все на придане для дитинки віддав.
Ну пішли купувати костюм, сорочки, туфлі, краватки. Місяців зо три мене Ігор на руках носив, про весілля заговорював, машину його поміняти переконував.
-Мені, якщо чесно, – говорив мені коханий, – соромно тебе в такий руїні на роботу возити.
Як я тоді на цей крок не погодилася, не знаю. Може тому, що до нашої роботи 8 хвилин пішки було. А потім кран на кухні знову потік. Я до Ігоря, а він і каже:
-Ну виклич, заплати, буду я ще возитися тут. Не моя квартира, навіщо мені вкладатися.
Я не стерпіла, скандал влаштувала.
-Квартира не твоя, але ти ж тут живеш! Самому не соромно, адже тут справ на 5 хвилин.
-Ах на 5 хвилин, так зроби, – огризнувся Ігор. Боляче багато про себе думати почала. Думаєш, що я вже нікуди від тебе не піду? Так вас, баб одиноких, в базарний день по рублю в’язка.
У мене такий номер не пройде. Замовкла я, спати лягла в кімнаті сина. А на наступний день до шефа в ноги кинулася: гони ти його, або я піду.
Знаєте, Олю, – сказав мені наймиліший наш Микола Єгорович, – я так довго його через Вас і терпів. Ледар він і нездара. Буду щасливий позбутися.
Увечері я дрібнички Ігоркові зібрала, та за місцем прописки його і виставила. А через тиждень його звільнили за власним. В’язка нас, кажеш? Ну і добре.
Ішов зі скандалом, все кричав, що я без нього ніхто і звати мене ніяк. А через місяць мамину стару подругу зустріла, розговорилися:
Ігор? Пантелєєв? – сплеснула руками жінка, – Та він же з Любашою, сусідкою моєю був одружений. Люба з ним у шлюбі однушку продала, взяла з чоловіком двокімнатну, грошей займала у рідні своєї. А він після розлучення надумав квартиру ділити. Все виніс, у Люби з донькою тільки табурет і килим на стіні залишився.
А на малосімейку колишня дружина Ігоря кредит брала, щоб двушку не продавати. І працював Ігорьочок майстром неофіційно, щоб аліменти доньці не виплачувати, а їй лише 19 років, незаміжня, вaгiтною не була і онуків у Ігорька немає.
-В будинку розруха, – скаржилася через півроку самотня колега Тома, – плитка у ванній відвалилася, кран на липучці, знайшла майстра по оголошенню, кажуть, що бере недорого.
Дивлюся: телефон Ігоря й ім’я його. Всім відділом ми Тамару відмовляли, а наш скромний менеджер Юрик посватав Тамарі в допомогу свого літнього тестя. І зробить, і дорого не візьме, і життя зіпсувати не спробує.
Били, стріляли над головою та змушували копати собі могилу: через борги заживо поховали таксиста