Україну в часи найбільших екзистенційних криз вже кілька разів рятували виключно активні громадяни. У 2014 році десятки тисяч добровольців вирушили на Схід, аби битися зі страшенною ворожою ордою. Значно більше людей долучилися до оборони країни у 2022-му, коли окупанти почали найкривавішу війну у Європі з часів Другої світової. Волонтери та добровольці з інших країн увесь цей важкий для нас час проявляли велику жертовність, втрачали здоров’я та власні гроші, і, на жаль, гинули заради перемоги безумовного добра над злом. Вклад представників Грузії у боротьбу з осатанілими загарбниками, мабуть, є найбільшим через чисельність тих, хто долучився до Сил оборони. Про створення й розвиток “Грузинського національного легіону”, мотивацію знищувати окупантів, спроби дискредитації легіонерів, а також жахливу ситуацію з російським пануванням у Сакартвело в інтерв’ю 24 Каналу з командиром цього підрозділу, воїном-легендою Мамукою Мамулашвілі.
Нам було важливо стати офіційною частиною ЗСУ
Ви приїхали в Україну у 2014 році вже з чітким наміром воювати проти росіян. Як з’явилася ідея створити добровольчий підрозділ? Як комунікували з державними органами, щоб отримати зброю, легалізуватися в якості легіонерів?
Я воюю проти рашистів практично все життя з невеликими перервами. Під час війни в Абхазії був ще підлітком. Потім пройшов обидві кампанії в Чечні, зрозуміло, російсько-грузинську війну, і от з 14-го б’юся з ними тут. Коли окупанти загарбали Крим, мені було зрозуміло, що Путін почне війну. Ми пам’ятаємо, як українці були єдиними, хто допомагав нам у 92 році, постійно й відкрито підтримували нас у протистоянні з росіянами. Тому особисто для мене питання не їхати воювати сюди не було взагалі.
Крім того, на просторах Харківщини, Сумщини чи Донбасу ми б’ємося не лише за Україну, а й за незалежність Грузії. Поразка нашого спільного ворога тут призведе до докорінних змін у нас на Батьківщині.
10 років тому у Грузії я був президентом Національної федерації змішаних єдиноборств, тож у мене було багато контактів зі спортсменами та функціонерами з України. Коли ми з друзями приїхали до Києва, місцеві хлопці нас зустріли й допомогли з житлом. Вони ж доклали чимало зусиль, щоб ми одразу почали навчати українські бригади та батальйони міліції. Тоді ще поліції не було.
Багато людей приїхало з Грузії воювати за Україну на початку конфлікту?
Всього 10. АТО почалося 14 квітня, а 24 ми вже були у Києві. Можна сказати, що у цей день і почав існувати “Грузинський легіон”. Зі мною приїхали професіонали, офіцери грузинської армії, які мали за плечима досвід війни з росіянами, а також місій в Іраку та Афганістані. Тому спочатку концентрувалися на навчанні ваших підрозділів. Але з перших днів брали й безпосередню участь у боєзіткненнях.
Не можу розповідати деталей, оскільки деякі операції досі засекречені. Через те, що наша група мала колосальний досвід за плечима, ми виконували деякі спеціальні місії: полювали за російськими офіцерами, технікою. Робили це достатньо успішно, про легіон почали говорити. Заодно й проводили рекрутингову кампанію у Грузії. Так легіон потроху розростався. Через якийсь час вже зібрали роту. Могли б долучити більше людей, але відмовляли тим, хто не мав бойового досвіду.
Так воювали аж до 2016 року. А тоді стали першим добровольчим формуванням, яке приєдналося до Збройних Сил України. Доєдналися до лав 25 окремого мотопіхотного батальйону “Київська Русь”, який згодом підпорядкували 54 бригаді.
Тоді багато добровольців не хотіли офіційно ставати частиною війська. Чи були у вас із цим проблеми?
Нам навпаки було важливо бути українськими військовослужбовцями, оскільки ми не приїхали сюди на кілька місяців. Ми прибули допомогти Україні виграти цю війну, скільки б вона не тривала. Деякі наші роти підписували контракти з іншими батальйонами, інші пішли до 25-ки. Спеціально розподіляли так, щоб “легіон” був у різних підрозділах, оскільки наші хлопці могли посилити українські бригади. І вони гарно інтегрувалися туди.
Під час умовного перемир’я до повномасштабного вторгнення “Грузинський легіон” діяв більше як лінійний підрозділ, чи здебільшого виконували спеціальні місії?
Зазвичай кажуть, що війна була замороженою до 2022 року, але я б з цим не погодився. Звісно, активних боєзіткнень стало значно менше, проте під час дії Мінських домовленостей рашисти все одно подекуди були активними. Ми, у свою чергу, давали їм те, на що вони заслуговували. Виконували й спецзавдання, й просто несли службу. Для багатьох наших хлопців було важливо все ж брати участь у бойових діях, оскільки так вони могли відчувати сатисфакцію, мститися за злочини рашистів у Грузії.
Пам’ятаю, як назвали одну з висот, де стояли росіяни, “Сухумі”. Коли її взяли, дуже раділи. Так служили українському народу до 24 лютого 2022.
У Гостомелі хлопці з РПГ збивали вертольоти
Чи у вас особисто було розуміння того, що Путін піде далі, наважиться на повномасштабну війну? Як готувалися до нового вторгнення?
Звісно, ми розуміли, що росіяни не просто так підвищують ставки. Проте вважали, що основний удар прийдеться на Донбас. На нашій базі за три місяці до початку повномасштабки почали готувати цивільних. За нашими документами, вишкіл пройшли більше 20 тисяч осіб. Навчали медицині, польовій підготовці, пошуку укриттів під час артилерійських обстрілів чи авіаударів. Була така собі велика гра, куди приїжджали цілими родинами, проте всі добре розуміли, що колись це може знадобитися.
На жаль, з боку деяких офіційних структур було певне нерозуміння того, що ми робимо. Мирна на той момент столиця, а тут грузини почали навчати цивільних військовій справі…
На той момент “Грузинський легіон” вже був частиною ГУР МО?
З представниками Головного управління розвідки у нас завжди була тісна взаємодія. Офіційно перейти у підпорядкування “Острова” нам запропонували ще до 2024 року. Вже після початку повномасштабки ми юридично стали окремою військовою частиною, яку згодом приєднали до “Інтернаціонального легіону”. З нами почали воювати хлопці з інших країн, основною мовою спілкування стала англійська.
Де саме зустрічали ворога 24 лютого?
Частина бійців нашого підрозділу перебувала на Сході. Вони билися з росіянами там. Я з іншими хлопцями був у Києві, тож зустріли ворога в області. Десь за пів години до початку великого вторгнення ми на своїх машинах приїхали до аеродрому в Гостомелі. Фактично ми разом з іншими підрозділами, а також із Нацгвардією, першими зустрічали гелікоптери ворога на Київщині.
На той момент ми не були настільки забезпечені всім необхідним, не були готові до війни таких масштабів. Чесно скажу, я дивувався тому факту, що у якихось 40 хвилинах їзди від нашої бази йдуть повноцінні бойові дії.
Коли над нами почала літати авіація, на якусь соту долю секунди подумав, що це навчання перед війною. Проте це були рашистські Ка-52, з яких по нас наносили удари. У цей момент ми лише чекали підвозу боєприпасів, тому витрачати набої доводилося дуже економно. Довелося креативити. Ударні гелікоптери прикривали транспортні з десантом. Нам треба було максимально заважати висадці. Хлопці з РПГ залізали на дахи будівель, щоб було більш зручно збивати авіацію. Протитанковими гранатами лупили по вертольотах…
Втім, через брак боєкомплекту все ж довелося відступити. Виїжджали без жодного набою взагалі. Мені навіть довелося кількох рашистів переїхати власною машиною, оскільки стріляти банально не було чим.
Вже потім, коли до аеродрому підтягнули артилерію, приїхали додаткові сили й привезли БК, почалося відбиття аеродрому. Проте повноцінно висадитися на ньому вантажними літаками з технікою росіяни так і не змогли.
Після боїв за Гостомель ми брали участь у визволенні Київщини. Вже не було такої дезорганізації, як у перші години війни, потроху налагоджувалися забезпечення, зв’язок.
У перші місяці повномасштабки до “легіону” прийшло багато добровольців?
Ми почали рекрутинг, який одразу дався взнаки. Бажаючі воювати масово приїздили до України, тож ми вирішили зробити такий собі логістичний центр в одному з міст на Заході. Добровольці проходили відбір, мінімальну підготовку, й рушали у бій. Брали лише тих, хто мав досвід, хто розумів, як битися з ворогом.
Здебільшого до нас приїздили грузини, проте були й представники інших країн. “Грузинський легіон” розширився дуже сильно, десь у 10 разів.
У яких операціях легіонери брали участь за 2 роки?
На жаль, здебільшого ми перебували в активній обороні. Було багато спецоперацій.
Скажімо так, займалися ліквідацією вищого офіцерського складу рашистів, знищували спецтехніку, радіолокаційні системи, тощо. Кількість виконаних місій давно перевалила за сотню. Зараз наші основні сили діють на одному з дуже активних напрямків.
Росіяни брехнею зупинили потік донатів, через це хтось загине
Судячи з повідомлень рашистських пропагандистів, діють легіонери вкрай успішно. Принаймні саме ваш підрозділ виокремлюють для дискредитації.
Є таке. Клепають цілі репортажі з фейковими свідченнями “воєнних злочинів”, які нібито скоюють грузини. Хлопчики в трусиках, пенсіонерки з монтажною піною, вся класика російських вигадок.
Зрозуміло, що на наших бійців такі наклепи напряму ніяк не впливають. Проте коли деякі українці починають вірити у “звірства грузинів”, це трохи демотивує. Можуть, наприклад, підійти й сказати, мовляв, красунчики, вішайте там всіх… або ж в інтернеті десь писати й засуджувати. І це справжні люди, не боти.
Впливають дискредитаційні ролики й на самих росіян. Окупанти ненавидять грузинів не менше, ніж українців.
Чи розповіді про “катів-грузинів” впливають на отримання вами волонтерської допомоги, на показники рекрутингу?
Заяви Скабєєвої чи Соловйова про неіснуючі воєнні злочини, які буцімто скоїли легіонери, взагалі ніяк. Проте росіяни навчилися впливати на наших донорів в інший спосіб. Скажімо, нещодавно “Грузинський легіон” зіштовхнувся з добре підготовленою інформатакою, націленою на західну аудиторію.
Справа в тому, що пересічні французи, американці чи канадці взагалі не розуміються у тонкощах всього, що відбувається в Україні. Вони вірять різним ЗМІ, тоді як росіяни підсовують їм за допомогою соцмереж різноманітні статті та сайти.
Остання атака, яка досі триває, була націлена на дискредитацію підтримки й “легіону” загалом, й Збройних Сил України саме на Заході, під час передвиборчої кампанії у Штатах та виборів у Грузії. Як ми вже з’ясували, за інформаційною операцією стоять провідні російські пропагандисти. Саме вони організували низку достатньо масштабних заходів.
Спочатку такий собі нібито журналіст із Великої Британії Джей Бічер створив сайт із новинами про Україну. Він розмістив кілька статей про те, як важливо підтримувати Київ, давати відсіч російській орді. Але згодом видав фейкове розслідування саме про наш підрозділ. Мовляв, грузини приїхали збирати мільйони донатів й привласнювати їх собі. Приплів і наркоторгівлю, і відмивання брудних грошей, коротше, максимально напридумував.
Зрозуміло, що буквально через 5 хвилин після появи публікації, її підхопило грузинське телебачення. З наративом “українське іномовне медіа викрило грузинських добровольців”, хоча цей Бічер взагалі ніякого стосунку до місцевих ЗМІ не має.
Другою хвилею рашисти розповсюдили цю публікацію вже на деяких підконтрольних ним українських сайтах, а згодом – розігнали в США та країнах Європи. Лише після цього на забороненому в нормальних країнах Russia Today опублікували величезний матеріал про те, як “українці розслідували злочини грузинів”.
На фоні цього, буду відвертим, від допомоги нам відмовилися деякі західні донори. Певні місцеві волонтери почали виходити із закликами закидати гроші на їх збори, а не наші. Ба більше, навіть деякі військовослужбовці повелися на ці вкиди. Люди, які носять ту ж саму форму, що і ми.
Зараз розслідуванням справи про нашу дискредитацію займаються представники спецслужб. Вірю, що вони змусять всіх, хто відробляє російські гроші, понести відповідальність. Адже той самий Бічер досі перебуває в Україні.
Грузинське телебачення підтримало інформаційну атаку на “легіон”, перед цим російські та грузинські правоохоронці оголосили частину захисників України у розшук. Виглядає так, що в Кремлі дуже не хочуть повернення добровольців до Грузії?
300 воїнів з “Грузинського легіону” дійсно є фігурантами кримінальних проваджень у країні-агресорці. Нам інкримінують “змову з метою повалення влади” та “підготовку тероризму”. Зрозуміло, що як бійці за незалежність Грузії, ми зовсім не погоджуємося з тим, що відбувається на Батьківщині. Та й російській агентурі, яка перебуває при владі, зовсім не потрібно, щоб нас сприймали як героїв.
Чи багато донатів недоотримав “Грузинський легіон” через цю атаку?
Давайте будемо чесними, допомога, яка надходить від людей та компаній, що нас підтримують, не є основним джерелом фінансування підрозділу. Тим не менше, донатами ми закривали 10 – 20% витрат, це велика сума. Буває, наприклад, коли машина не стоїть на обліку в нашій військовій частині. Я не можу витратити на її заправку чи ремонт державні кошти.
Наразі у нас є кілька десятків зламаних автівок, які банально немає за що відновити. Деякі з них критично необхідні на фронті прямо зараз. Наприклад, на переробленому з інкасаторського у військовий бусі їздили до зони бойових дій хлопці з мінометного розрахунку. Там, де вони працювали, без спецтранспорту, на звичайному пікапі, шансів вижити ні в кого з них не було б. Тому поки мікроавтобус стоїть на ремонті, хлопці не мають змогу воювати, прикривати своїх побратимів. Через це хтось загине.
Словом, дискредитаційна кампанія вплинула на нас матеріально. Та й проросійські сили у Грузинському уряді всіляко її підтримали, оскільки їм вигідно чорнити образ борців за незалежність України та нашої Батьківщини. Особливо у період виборів та політичної турбулентності.
Лише здобута військовим шляхом перемога принесе спокій Україні та Грузії
Населення Грузії здебільшого антиросійське, проте опозиція аж ніяк не може об’єднатися й здобути настільки переконливу перемогу, щоб фальсифікації не допомогли. Чому на фоні серйозної небезпеки у політиків нема консолідації?
На жаль, грузинська політика так і не змогла сформуватися настільки, щоб відкинути все російське. Я б сказав, що більша частина грузинського суспільства є тотально антиросійською. Проте чинний уряд фальсифікує виборчий процес. Проросійські діячі намагатимуться залишитися при владі в будь-який спосіб, а Кремль їх фінансуватиме.
Рашисти дуже гарно попрацювали над тим, щоб розділити опозицію, вбивати клини між людьми й всіляко дестабілізувати ситуацію у Грузії. Ті пів мільйона росіян, які приїхали до нашої держави буцімто ховатися від оголошеної Путіним мобілізації, – це агентура ворога. Серед них є як звичайні цивільні з імперськими поглядами, так і кадрові спецслужбісти. Вони обов’язково рано чи пізно спробують спровокувати громадянську війну у Сакартвело.
Абсолютна більшість грузинів налаштована проти курсу зближення з агресором, проте опозиційні партії не змогли створити єдину силу. У нашій політиці немає нових, амбітних та активних людей. Талановиту й розумну молодь фактично не пускають до політики. Це й створило ті проблеми, які бачимо сьогодні. При цьому населення вплинути на ситуацію практично ніяк не може. 10 – 15% перебуває під впливом російської пропаганди, а інші просто розчаровані, їм складно зробити якийсь вибір на голосуванні, оскільки чітких й харизматичних лідерів просто нема. Цим і користуються у Москві.
У нас був період змін, епоха реформ, але після цього Тбілісі повернулося практично у “Совок”. Тож, перш за все, нам варто викорінити російське мислення, позбутися їх менталітету, не піддаватися пропаганді. Тільки тоді Грузія зможе розвиватися.
Отруїли вже втретє
Крім того, що росіяни атакують вас інформаційно, їх спецслужби ще й полюють за вами особисто. Нещодавно вас вкотре отруїли. Чи здійсновали рашисти спроби замаху ще на когось із “легіону”?
Наразі тільки на мене. Отруєння, що сталося нещодавно, було вже третьою спробою вивести мене з ладу. Перші прояви відчув у Німеччині, де був на операції з видалення уламків. Вже після виписки відчув вкрай сильний біль у животі. Лікарі терміново мене госпіталізували, накачували дуже потужними ліками. Наче, допомогло. Проте напад стався вдруге, а згодом і втретє. Третя лікарня була вже специфічною. Лише там з’ясували, що це отруєння.
Тепер кожен раз відкриваю нову пляшку, перш ніж попити. Харчуюся у випадкових закладах або тими стравами, до яких ніхто не мав доступу.
Війна у Грузії у 2008-му закінчилася дипломатичним шляхом, однак Кремль постійно продовжує так чи інакше проявляти агресію. Наразі з усіх боків лунає багато чуток про можливе замороження війни в Україні. Як професійний дипломат та учасник бойових дій, ви вважаєте, що Росія здатна піти на домовленості та їх виконання?
На мою думку, немає взагалі ніяких шансів на те, що домовленості можуть принести якусь користь. Непокаране зло завжди повертається, а росіяни розуміють лише мову сили. У випадку з Грузією дипломатичне закінчення війни принесло лише втрату територій та домінування Кремля. Так що у нас немає вибору. Ми до кінця будемо з Україною, оскільки лише перемога тут забезпечить виживання і нормальне існування нашої держави.
Підібраний на дорозі попутник жорстоко вбив водія