Коронавірус із Бергамо: чому епідемія в Італії схожа на катастрофу, а у Німеччині – ні
Що не так з Італією?
Це питання ставить собі багато хто з тих, хто читає італійські новини. Кількість загиблих від коронавірусу тут щодня встановлює нові сумні максимуми, а система охорони здоров’я вже давно не справляється із потоком важкохворих.
А головне – те, що за офіційною статистикою рівень смертності в Італії просто зашкалює.
9% хворих на коронавірус, зареєстрованих у Італії, померли. У найбільш ураженому регіоні, Ломбардії, смертність перевищила 12%, хоча у решті світу цей показник складає 3,3%, у Китаї – 3,9%.
Чому Італія не змогла повторити успіх Німеччини, де вже зареєстровано 25 тисяч хворих, а рівень смертності складає… всього лише 0,4%?
У цій статті “Європейська правда” пояснює, у чому причина настільки разючої відмінності, та чи є небезпека, що Україна повторить італійський шлях.
Ні, це не “просто грип”
Новини з Італії, що з’являються останнім часом у ЗМІ, викликають не тільки коментарі про співчуття жертвам епідемії. Багато хто також ставить запитання: а чи не перебільшена загроза?
На жаль, ні.
Тут треба зауважити: це у нас говорять про “епідемію коронавірусу в Італії”, а насправді Італія – дуже різна. У частині провінцій рівень захворюваності не сильно відмінний від українського. Є навіть провінція без жодної смерті; ще у шести – не більше десяти померлих (станом на 22 березня).
Але є “італійський Ухань”: північний регіон Ломбардія із 10 млн мешканців.
Там – майже половина італійських хворих та більше 60% смертей.
Середньодобовий рівень смертності у Ломбардії “у мирний час” – близько 270 людей сумарно з усіх причин, від ДТП до хвороб і просто старості. А тепер порівняймо: на піку, в суботу, лише із діагнозом “коронавірус” тут померло 546 людей, тобто удвічі більше за нормальний рівень. І ці цифри – не повна смертність у регіоні, бо лишаються також загиблі з інших причин.
Втім, і Ломбардія – неоднорідна. Там також є як відносно спокійні, так і “червоні” зони.
Один з ключових осередків епідемії – провінція Бергамо, 1 млн мешканців.
У цій провінції стримати поширення вірусу не вдалося. Попри всі карантинні заходи, епідемія стала неконтрольованою, а минула субота поставила сумний рекорд: кількість жертв зросла на 256 осіб за одну добу.
Саме звідси походять кадри, що облетіли весь світ – колона військових автомобілів, які вивозять з міста тіла загиблих, бо спроможностей місцевого крематорію не вистачає. Коли кількість смертей вдесятеро вища за звичайну – це не дивує
Причому місцева влада вважає, що офіційна статистика смертності від COVID-19 занижена.
Кілька днів тому мер Бергамо Джорджіо Горі оприлюднив дані про зростання смертності у своїй місцевості. “В 13 муніципалітетах, включно із Бергамо, за перші два тижні 2019 року було 107 смертей. Цього року за той самий період ми маємо 480 смертей”, – заявив він.
При цьому, за словами мера, лише 91 загиблий у цей період був офіційно визнаний “коронавірусним”, бо тести проводили не всім.
Відтоді епідемія лише набирала обертів, смертність зросла в рази. Але те, що вона несе реальну загрозу, італійці зрозуміли не відразу.
Вірус з італійським темпераментом
Але чому саме Італія стала епіцентром цієї епідемії? І чому тут так багато смертей?
Можна виділити 5 суто італійських причин, поєднання яких і призвело до такої трагедії. Деякі з них характерні й для України.
По-перше, Італія “проспала” початок епідемії.
В останні дні, коли кількість жертв досягла пікових позначок, лікарі із сумом констатували:
країна пожинає плоди “шалених вихідних” 7-8 березня.
У ті дні в країні вже було 7 тисяч підтверджених хворих і понад 350 померлих від коронавірусу, і їхня кількість стрімко зростала – але карантин діяв лише у кількох містечках та провінціях. ЗМІ тоді рясніли фоторепортажами з італійських лижних курортів, розташованих у лічених кілометрах від епіцентру епідемії – і там, попри небезпеку, були величезні черги.
По-друге, італійці відомі своєю недовірою до влади. І в цьому вони дуже схожі на українців.
У дні “шалених вихідних” влада вже рекомендувала не збиратися групами, не їздити на відпочинок тощо – але хто ж буде слухатися рекомендацій, доки вони є добровільними?
Те, як багато втратила Італія, не оголосивши карантин вчасно, наочно ілюструє графік захворюваності двох сусідніх провінцій у Ломбардії.
Зелена лінія – провінція Лоді, де ще 23 лютого запровадили частковий карантин: після появи там перших підтверджених хворих влада обмежила в’їзд та виїзд до 11 муніципалітетів. Ці заходи не були жорсткими, вони зачепили лише частину міст у провінції – але навіть це спрацювало. У Лоді крива заражень так і не перейшла до вибухового зростання.
А рівно за два тижні карантину ця провінція перестала бути “лідером” – її обігнали відразу кілька сусідів, після чого карантин був запроваджений по всій Ломбардії. І лише зараз, за два тижні загального карантину, в регіоні почалося спадання темпів епідемії.
По-третє, Італія відома тісними контактами між людьми.
Зустріч знайомих – обов’язково з обіймами. Спілкування – обов’язково зблизька, обов’язково емоційно (що радикально збільшує передачу інфекції повітряно-крапельним шляхом). Ідеальний простір для епідемій!
По-четверте, в Італії – дуже висока тривалість життя.
Сприятливі природні умови, економічний добробут, якісна медицина – усе це призвело до зростання середнього віку. А літні люди (які майже невідворотно мають супутні захворювання) є головною групою ризику під час цієї епідемії.
Це не означає, що “допенсійні” італійці – у безпеці. Серед 5,5 тисяч жертв епідемії є чимала кількість тих, хто молодший за 50 років, а до реанімації потрапляє також чимало молоді. Але переважна більшість загиблих – дуже літні люди.
Середній вік італійських жертв епідемії – 79,5 років!
Важливо підкреслити: у багатьох інших країнах Європи також високий відсоток старшого населення. Однак є ще один фактор ризику, якого немає у Німеччині чи Швеції, але він є в Італії (а також в Україні).
Отже, по-п’яте: проти Італії грають її сімейні традиції.
Одна з головних рекомендацій під час цієї епідемії – це максимальна ізоляція старших людей. Меркель, Рютте радять своїм громадянам: “не приїздіть до батьків, не привозьте до них онуків”. Логіка проста: групу ризику, тобто літніх людей, треба уберегти від контакту з інфекцією.
Але в Італії це неможливо.
67% італійців віком 18-34 роки живуть разом із батьками. Серед хлопців цей показник – 73%. Для порівняння, у Данії таких менше 20%, у Британії та Німеччині – менше 35%.
Втім, навіть цих п’яти причин недостатньо, щоби пояснити італійський феномен, бо є два набагато впливовіших фактори
Невраховані смерті
Смертність від коронавірусу обраховують так: ділять кількість тих, хто помер через ускладнення, пов’язані з цією хворобою, на кількість підтверджених хворих, і помножують на 100%.
А отже, достатньо змінити правила підрахунку будь-якого з цих двох показників, щоби вплинути на показник країни.
В Україні часто згадують Німеччину як приклад того, як треба долати епідемію. Попри шалену кількість заражень, у статистиці йдеться лише про 86 померлих, і це зазвичай пояснюють високою якістю німецької медицини, великою кількістю реанімаційних ліжок тощо.
Лікування у Німеччині дійсно є якісним – можливо, найкращим на континенті, і воно дійсно дозволяє рятувати багатьох важких хворих, але ще більше на статистику впливають два інших фактори.
1) Німці не роблять посмертні тести у тих, хто помер від “простудних ускладнень” (хоча насправді – зі значною імовірністю через COVID-19).
Натомість італійці роблять їх майже завжди, і помітна частка зростання смертності останніх днів грунтується саме на цих тестах. Приклад – третя українка, що померла в Італії в результаті епідемії. До слова, навіть італійці за такого підходу враховують не всі смерті: так, майже непоміченою лишається шалена смертність у “домах відпочинку”, де доживають свій час старі та хворі, пишуть агенції Reuters та ANSA.
2) Є підозри, що німці не враховують у цій статистиці смерті частини тих, хто, окрім коронавірусу, мав серйозні захворювання.
Тут варто зазначити, що коронавірус сам по собі не є “смертельним”. Вбивають не його токсини, а ускладнення, які він часом викликає.
Головна група ризику під час епідемії COVID-19 – літні люди, які мають серйозні супутні хвороби/патології. Італійці, а також переважна більшість інших держав світу, враховують їхні смерті як “коронавірусні”, якщо тест такого хворого був позитивним. Пояснення звучить логічно: ці люди могли би прожити суттєво довше, але організм не витримав додаткового “коронавірусного тиску”.
Чи зараховують німці у свою статистику смерті усіх таких людей? Тут є різночитання. Італійці наполягають, що ні – і саме в цьому захована значна частка німецького успіху з низького рівня смертності у зв’язку з епідемією. Лунали навіть заяви з вимогою синхронізувати методику. Але у інституті Роберта Коха наполягають, що не приховують ці смерті за іншими діагнозами.
А от відсутність тестування померлих там визнають. “Ми не вважаємо, що тестування померлих має вирішальне значення (для боротьби з епідемією)”, – пояснили у німецькому інституті Роберта Коха в коментарі AFP.
Втім, є й інші складові, які формують успішність німецьких показників, про них – нижче.
Хворіють усі
Повернемося до питання про причини провалу показників Італії, а особливо Ломбардії, де відсоток смертності перевищує 12%.
Причина цієї аномалії проста: кількість хворих у цьому регіоні не знає ніхто.
За умов, коли медична система вже давно перевищила свої спроможності, тестуванням потенційних хворих тут не переймаються.
За місяць від початку епідемії в цьому регіоні-десятимільйоннику зробили лише 70 тисяч тестів! 27 тисяч із них підтвердили діагноз. А оскільки для кожної людини тестування зазвичай проводять двічі, це означає, що тести підтверджували хворобу в абсолютній більшості випадків.
Просто у Ломбардії тестують лише тих, хто потрапив до лікарні (або помер) із явними симптомами коронавірусної хвороби. На інших не вистачає ресурсів, та й немає потреби. І без того відомо, що у цьому італійському регіоні епідемія вирує буквально всюди.
“Ми не знаємо, як багато пацієнтів є інфікованими без явних симптомів, або тих, які за симптомами мають немов звичайний грип. Бо зараз кожен, хто застудився – насправді хворий на COVID-19”, – пояснює Вітторіо Демічелі, епідеміолог, що працює з урядом Ломбардії.
А ті, хто потрапив до ломбардійської лікарні, мають найвищу ймовірність підхопити коронавірус.
Лікарів, які контактували з хворими, вже давно не ізолюють, доки у них немає симптомів. Звичайні італійці також про це знають – а отже, намагаються не потрапляти туди.
У схожій ситуації опинилася Іспанія.
Зараз там повторюється сценарій Ломбардії. Кілька тисяч іспанських лікарів вже мають діагностований коронавірус, місць у лікарнях шалено бракує. І ніхто не має сумніву, що реальна кількість хворих суттєво вища за діагностовані 33 тисячі людей.
Але є й інша історія. Це знову Німеччина.
Насправді німці мають успіх не тільки через те, як вони рахують кількість померлих.
Уряд Ангели Меркель діє чітко у відповідності до рекомендацій ВООЗ, яка радить тестувати, тестувати і тестувати, наскільки дозволяють можливості, щоби ті, хто захворів, пішли у самоізоляцію – і локалізувати поширення вірусу.
Професор Лотар Вілер, президент Інституту Роберта Коха у Німеччині, каже, що зараз німецькі лабораторії готові проводити близько 160 тисяч тестів на тиждень – але за потреби тестуватимуть ще більше. “Тут питання лише у спроможності. А спроможність у Німеччини дуже, дуже висока”, – цитує Вілера Financial Times. Саме завдяки цьому Німеччина нарощує кількість ідентифікованих хворих – навіть тих, хто не потребує лікування в стаціонарі. А зі зростанням цієї кількості відсоток смертності автоматично спадає.
Схожим чином планує діяти Велика Британія, де обіцяють тестувати 25 тисяч людей на день.
Ба більше, навіть у Італії є схожі приклади! Регіон Венето, один з найбільш постраждалих від епідемії, від початку тестує не тільки тих, хто потрапив до лікарні, і, можливо, завдяки цьому не перетворився на “другу Ломбардію” – хоча “стартували вони зі схожих позицій. Там вже провели 57 тисяч тестів, знайшли 5122 інфікованих, 169 з них (3,3%) померло. Це теж чимало – але набагато менше, ніж у Мілані чи Бергамо.
А де Україна?
На фоні того, як різні країни ЄС обирають різні стратегії боротьби з коронавірусом та часом роблять помилки, які у підсумку коштують життя багатьом громадянам, особливо важливою є відповідь на запитання: а чи може Україна уникнути повторення цих помилок? Де ми є зараз?
На кого ми більше схожі у боротьбі з епідемією – на Італію чи на Німеччину?
Насправді ми – десь посередині.
Україна уникнула головної італійської помилки: ми не проспали початок епідемії. Але передумов для її стрімкого розвитку у нас більше ніж вдосталь. Це і контакти зі старшим поколінням, і кількість українців, які живуть з батьками, і, на жаль, жахливий стан нашої медичної системи, що є незрівнянним не лише з німецькою, але і з італійською.
Чи вдасться нам згладити пік захворювань? Гарантії немає. Бо головний інструмент протидії епідемії – тестування хворих – ми не здатні використовувати навіть на італійському рівні. У той час як Німеччина готова робити 160 тисяч тестів на тиждень, а Італія використала 180 тисяч за місяць, Україна отримала у Китаї реагенти лише на 50 тисяч ПЛР-тестів.
Чи буде вирішена ця проблема? Від відповіді на це запитання значною мірою залежить крива захворювань у нашій державі. Бо те, що епідемія не обійде нас стороною, вже є, напевно, очевидним.
Різке зниження тарифів, українцям повідомили про комунальну “аномалію”: “З 1 листопада…”